Юлія Гришина про освіту дорослих та неперервне навчання

Нещодавно італієць Джузеппе Патерно здобув ступінь бакалавра з історії та філософії в університеті Палермо і збирається продовжити навчання в магістратурі. У цьому не було б нічого дивного, якби не вік студента: у вересні йому виповнилося 97!

Освіта дорослих поступово стає все важливішою для їхньої успішності і для сталого розвитку суспільства. Світ змінюється шаленими темпами, вчорашні знання застарівають.

З’являються нові та зникають старі професії. Детектив даних, керівник геномного портфоліо, конструктор віртуальної реальності, менеджер людино-машинної команди, фахівець з етичних ресурсів фірми – це вже не персонажі наукової фантастики. А ось професії водія, помічника юриста чи навіть програміста, за наявними прогнозами, невдовзі можуть взагалі зникнути через автоматизацію процесів.

Вчитися треба не час від часу, а завжди. У світі набуває популярності концепція неперервної освіти (lifelong learning). Навчання протягом життя – це не обов’язково здобуття другої чи третьої вищої освіти. Найчастіше це різноманітні види неформальної освіти та самонавчання.

Закон України «Про освіту» передбачає створення спеціальних законів про освіту дорослих. І такий законопроєкт вже зайшов у профільний комітет і опрацьовується робочою групою до першого читання. Також до Верховної Ради подано два законопроєкти «Про Національну систему кваліфікацій».

Ви можете спитати: а навіщо вони потрібні? Кожен може вибрати собі тренінг чи вебінар – і вчитися скільки захоче. Для чого законодавчо регулювати цю галузь?

Наведу аналогію. Щоб продавати продукти харчування, магазин має виконувати певні правила – з маркування, пакування, санітарного контролю. Інакше покупці ризикують отримати харчове отруєння. Так само і неякісна освіта – це продукт, яким можна тяжко «отруїтися». Або навпаки, отримати нові сили та можливості.

Тож ми маємо розібратися, які з видів освітньої діяльності з удосконалення компетентностей ми повинні ліцензувати, а які ні. Яким чином держава може визнавати отримані в неформальній освіті компетентності? Якщо ви закінчили певні курси і приходите на роботу чи навчання – чи зарахують вам ці компетентності?

Правда, буде зручно, коли ви отримаєте визнаний державою сертифікат з англійської мови, прийдете навчатися на магістратуру з енергетики – і університет зарахує вам цей сертифікат? Тобто ви зможете не ходити на заняття з англійської в самому виші.

Імовірно, необхідно ліцензувати не всю освіту дорослих, а тільки ту, де йдеться про вдосконалення професійних компетентностей вчителів, лікарів, військовослужбовців. Також є питання, що саме ліцензувати – діяльність закладів чи окремі освітні програми.

Нещодавно ми з колегами по Комітету з питань освіти, науки та інновацій відвідали Одеську академію неперервної освіти, яка нас приємно вразила. Після капітальної реконструкції колишній інститут підвищення кваліфікації перетворився на сучасний освітній простір для педагогів.

Кожен вчитель тут може отримати знання для роботи в межах реформи «Нова українська школа», для роботи в інклюзивних класах, в STEM-лабораторіях. Тут також приділяють увагу психологічній допомозі, адже вчителі й директори шкіл схильні до емоційного вигорання. «Інклюзія», «емоційне вигорання», «STEM-освіта» – про такі поняття навіть не чули в радянських і пострадянських педінститутах, де навчалися нинішні вчителі.

Реформа шкільної освіти неможлива без осучаснення знань наших вчителів. Нам необхідно збільшувати кількість таких професійних осередків для педагогів. На мою думку, діяльність подібних закладів має бути ліцензованою. Без цього не буде довіри до результатів підвищення кваліфікації освітян та лікарів.

Саме на це й спрямована наша законодавча робота. Незабаром ми представимо вам її перші результати.