До Всесвітнього дня охорони довкілля рух «Зе!Жінки» поспілкувався із Юлією Овчинниковою — народною депутаткою України, віце-президенткою комітету з соціальних питань, здоровʼя та сталого розвиток ПАРЄ, членом Міжнародного парламентського альянсу за визнання екоциду.
Говорили про те, чому міжнародне визнання екоциду досі залишається складним процесом, як Україна може стати лідером у цій справі, які наслідки підриву Каховської ГЕС світ досі недооцінює та яким може бути шлях до відповідальності РФ за екологічні злочини.
Що сьогодні найбільше гальмує міжнародне визнання екоциду?
Найбільша перешкода полягає не у відсутності доказів екологічних катастроф, а у відсутності політичного консенсусу між державами щодо створення нового міжнародного злочину, єдиного міжнародно-правового визначення екоциду та відповідної юрисдикції міжнародних судових інституцій.
Сучасне міжнародне кримінальне право формувалося навколо захисту людини від найтяжчих злочинів — геноциду, злочинів проти людяності, воєнних злочинів та злочину агресії. Визнання екоциду означало б суттєве розширення сфери міжнародної кримінальної відповідальності та фактичне визнання того, що масштабне знищення довкілля становить загрозу не лише природі, а й миру, безпеці та правам людини.
Окремі держави побоюються, що нечітке визначення екоциду може створити ризики для економічної діяльності, видобувних галузей, масштабних інфраструктурних проєктів або навіть військових операцій. Саме тому сьогодні триває дискусія навколо критеріїв «серйозної», «широкомасштабної» та «довготривалої» шкоди довкіллю.
Водночас останніми роками спостерігається фундаментальна зміна підходів. Визнання права людини на чисте, здорове та стале довкілля Генеральною Асамблеєю ООН, розвиток кліматичної юстиції, консультативні висновки міжнародних судів та відкриття для підписання Конвенції Ради Європи про захист довкілля через кримінальне право свідчать про поступовий рух міжнародної спільноти до посилення екологічної відповідальності.
25 січня 2023 року Парламентська асамблея Ради Європи прийняла резолюцію «Вплив збройних конфліктів на довкілля». Значний обсяг уваги у цій Резолюції присвячено екоциду під час війни. У вказаній резолюції, зокрема, порушується питання необхідності кодифікувати поняття «екоцид» як на національному, так і на міжнародному рівнях. Наголошується на важливості внесення змін до Римського статуту Міжнародного кримінального суду та додавання екоциду як нового злочину проти людяності.
У квітні 2024 року Парламентська асамблея Ради Європи ухвалила важливу резолюцію щодо безпеки морів та океанів як складової права людини на чисте довкілля, яку я мала честь готувати та презентувати. Ця резолюція є важливим кроком до захисту права людини на безпечне довкілля, захисту морів та океанів, а також збереження водного різноманіття.
У травні минулого року Радою Європи було ухвалено згадану вище Конвенцію про захист довкілля за допомогою кримінального права, до розробки якої я мала честь долучитися. Норми Конвенції закріплюють можливість держав кримінально переслідувати дії, «що прирівнюються до екоциду». Ухвалення Конвенції — це не просто ухвалення чергового юридичного тексту, це політичний сигнал: Європа більше не готова толерувати безкарне знищення довкілля.
Окремо варто відзначити важливу роль у питанні визнання екоциду Міжнародного парламентського альянсу за визнання екоциду, до якого я доєдналася у 2021 році. Метою Альянсу є визнання екоциду як п’ятого злочину під юрисдикцією Міжнародного кримінального суду та включення екоциду до національного законодавства країн-членів.
Підсумовуючи перше питання, варто зауважити, що кліматична криза, деградація екосистем і наслідки збройних конфліктів дедалі більше переконують світову спільноту, що масштабне знищення довкілля становить загрозу не лише природі, а й безпеці людства. Саме тому питання екоциду поступово переходить із площини екологічної політики у сферу міжнародної безпеки та прав людини. Отже, питання вже не в тому, чи буде екоцид визнано, а в тому, коли і в якій правовій формі це відбудеться.
У чому саме Україна може бути лідером у справі визнання екоциду: у доказуванні, законодавстві, дипломатії чи формуванні нової правової практики?
Україна має унікальну можливість та потенціал стати лідером одночасно за всіма чотирма напрямами.
По-перше, у сфері документування та доказування. Жодна інша держава у сучасній історії не стикається з таким масштабом задокументованої шкоди довкіллю внаслідок війни.
Знищення лісів, забруднення ґрунтів, руйнування водних екосистем, мінування природоохоронних територій та підрив Каховської ГЕС формують безпрецедентний масив доказової бази.
По-друге, у сфері права. Україна є однією з небагатьох держав світу, де екоцид уже криміналізований у національному законодавстві. Це створює можливість напрацьовувати практику розслідування та кваліфікації таких злочинів.
По-третє, у дипломатії. Саме Україна сьогодні послідовно порушує питання екологічних наслідків війни на майданчиках ООН, Ради Європи, ПАРЄ, ОБСЄ та інших міжнародних інституцій.
Україна відіграє ключову роль у процесі визнання екоциду, зокрема в межах міжнародної ініціативи Stop Ecocide International, за запрошенням якої ми активно долучаємося до адвокаційних і комунікаційних кампаній щодо його криміналізації. У цьому контексті я брала участь в онлайн-зустрічах із представниками Великої Британії, Швеції та Німеччини, під час яких український досвід розглядався як практичний приклад наслідків екоциду в умовах збройного конфлікту.
Ключову роль у винесенні питання екоциду на глобальний рівень відіграв Президент України Володимир Зеленський, який послідовно інтегрував екологічний вимір російської агресії в міжнародний порядок денний. Наприкінці 2022 року в межах представленої ним Формули миру 8-й пункт було присвячено екологічній безпеці та протидії екоциду, що підкреслило: ці принципи є універсальною умовою досягнення справедливого миру не лише для України, а й для всіх держав у глобальній системі безпеки, яка сьогодні зазнає глибоких трансформацій і потребує нових механізмів захисту довкілля.
Нарешті, найважливіше — формування нової правової практики. Якщо міжнародне співтовариство зможе створити ефективний механізм притягнення до відповідальності за масштабне руйнування довкілля під час війни, український кейс стане одним із ключових прецедентів для всього світу. Саме тому Україна може стати не лише жертвою екоциду, а й архітектором нової системи міжнародної екологічної справедливості.
Які наслідки підриву Каховської ГЕС світ досі недооцінює найбільше?
Світ значною мірою усвідомив гуманітарні наслідки катастрофи, але досі недооцінює її довгостроковий екосистемний вплив.
Світ побачив кадри затоплених населених пунктів і гуманітарну катастрофу. Але значно менше уваги приділяється тому, що було зруйновано складну систему взаємопов’язаних природних процесів, яка формувалася десятиліттями.
Йдеться про втрату водно-болотних угідь міжнародного значення, порушення міграційних шляхів птахів, деградацію рибних ресурсів, зміну гідрологічного режиму Дніпра, ризики опустелювання окремих територій Півдня України та довготривалі наслідки для продовольчої безпеки.
Не менш важливим є вплив на біорізноманіття. Частина видів втратила свої природні середовища існування буквально за кілька годин. Для деяких популяцій такі втрати можуть бути незворотними.
Також досі недостатньо оцінений міжнародний вимір цієї трагедії. Підрив Каховської ГЕС став одним із найбільших випадків руйнування водної інфраструктури в Європі після Другої світової війни та продемонстрував, що екологічна безпека є невіддільною складовою безпекової архітектури континенту.
Який шлях до відповідальності РФ за екоцид сьогодні виглядає найбільш реалістичним?
Найбільш реалістичним є поєднання кількох юридичних механізмів, а не ставка на один інструмент.
У короткостроковій перспективі ключове значення мають національні кримінальні провадження України, фіксація доказів та документування шкоди. Саме зараз формується доказова база, яка стане основою майбутніх процесів.
У середньостроковій перспективі важливими є міжнародні компенсаційні механізми. Уже створено Реєстр збитків для України, і наступним етапом має стати запуск міжнародної Компенсаційної комісії, яка розглядатиме вимоги щодо відшкодування завданої шкоди, включно з екологічною.
У довгостроковій перспективі найбільший потенціал має розвиток міжнародного кримінального права — через розширення тлумачення існуючих норм воєнних злочинів, ухвалення нових міжнародних договорів та поступове наближення до визнання екоциду окремим міжнародним злочином.
Відповідальність за екоцид не повинна обмежуватися лише покаранням винних. Вона має включати відновлення екосистем, компенсацію завданої шкоди та гарантії неповторення таких злочинів у майбутньому.
Як зробити так, щоб екоцид перестали сприймати як «побічний наслідок війни», а почали розглядати як окремий міжнародний злочин?
Для цього необхідно змінити саму філософію сприйняття довкілля в міжнародному праві, а також сам підхід до розуміння безпеки.
Тривалий час природа розглядалася як ресурс або як другорядний об’єкт захисту. Сучасні виклики демонструють, що масштабне руйнування довкілля безпосередньо впливає на життя людей, здоров’я, економіку, продовольчу безпеку, міграційні процеси та стабільність держав.
Саме тому екоцид слід розглядати не як шкоду природі заради природи, а як злочин проти умов існування нинішніх і майбутніх поколінь. Також не варто розглядати екоцид як другорядний результат бойових дій, а як окремий суспільно небезпечний акт, наслідки якого можуть відчувати кілька поколінь.
Для досягнення цієї мети необхідні три складові: сильна доказова база, міжнародна політична коаліція та розвиток правових механізмів. Важливо, щоб парламенти, уряди, міжнародні організації, науковці та громадянське суспільство діяли спільно. Україна вже робить вагомий внесок у кожному з цих напрямів.
Український досвід уже став каталізатором цієї дискусії. Сьогодні ми фактично формуємо нову правову реальність, у якій масове та свідоме знищення довкілля має отримати такий самий рівень міжнародного засудження, як і інші найтяжчі злочини проти миру та безпеки людства. Саме в цьому полягає історичне значення боротьби за міжнародне визнання екоциду.