Юлія Гришина про швейцарський досвід в освіті для України

Високий рівень життя, чудові дороги, найпунктуальніша та найзручніша в Європі залізниця – такою побачила Швейцарію наша парламентська делегація під час кількаденної робочої поїздки Берном, Муртеном та Фрібургом. Ми багато спілкувалися з представниками швейцарського уряду та парламенту – про наукові дослідження, інновації та освітні процеси. Власне, про все те, що й створює великі можливості для Швейцарії.

Я ретельно вивчаю іноземний досвід у сфері освіти і пишу про нього у своїй книзі «Знання, які змінюють світ», яку презентуватиму 21 жовтня. Тому мені було цікаво дослідити, як навчають маленьких громадян однієї з найуспішніших країн світу.

Виявилося, що дещо з досвіду наших швейцарських колег ми вже впроваджуємо в Україні. Але на певні моменти у нашій системі освіти нам треба звернути увагу. Звісно ж, з урахуванням того, що Україна унітарна держава, а Швейцарія – федеративна.

У Швейцарії 26 незалежних кантонів зі своїми конституціями. У кожному діє своя освітня програма, але кінцева мета будь-якої з них – це доступна та якісна освіта для всіх.

Федеральна влада контролює лише якість навчання та не заважає вибудовувати освітній процес на локальному рівні. Головне – досягти основного завдання: розкрити й розвинути здібності кожної дитини. Власне, це той шлях, що починає й українська освіта. І от на які особливості я звернула увагу.

Малеча ходить до садочка з 4 до 7 років. Більшість дитсадків приватні, й питання фінансування освітнього процесу регулює місцева влада. В Україні за гострої нестачі місць у дитсадках державно-приватне партнерство за швейцарською моделлю може стати однією з можливостей розв’язати цю проблему.

Власне, у початковому стані у деяких українських містах вже діє програма «Гроші ходять за дитиною», коли батьки обирають місця у муніципальному або приватному садочку, а місцевий бюджет ці місця фінансує. Але єдиної програми, яка б охоплювала всю країну, досі немає, її треба розробляти.

До речі, швейцарський дитсадочок – це передусім обов’язкове вивчення двох державних мов та фізкультура. І, звісно ж, розваги. Навчити дитину читати, писати, рахувати – це завдання початкової школи. У ній також багато уваги приділяють вивченню державних мов та обов’язково англійської.

З 12 років дитина переходить до середньої школи – залежно від кантону це 3-4 роки обов’язкової середньої освіти та ще 3-4 роки повної загальної середньої освіти.

Багато уваги у Швейцарії приділяють дітям з особливими освітніми потребами – тут працює багато спеціальних шкіл, в одному кантоні до 60 таких закладів. В Україні, навпаки, з 2017 року такі школи ліквідують, за останні роки місцева влада закрила половину з них, а посадовці переконують, що в Європі спецшкіл немає. Це неправда.

Ми відвідали спеціальну школу для дітей із порушеннями зору у Берні та переконалися, скільки уваги приділяють освіті учнів з особливими потребами: річний бюджет не найбільшої спецшколи у Швейцарії – майже $20 млн. Ми в Україні також маємо забезпечити можливість таким дітям отримати освіту, соціалізуватися – спецшкіл має бути достатньо.

Загалом підхід до освіти у Швейцарії досить прагматичний, чого нам ще не вистачає: 70% випускників шкіл далі отримують професійну освіту, 30% – вищу. Дітям змалечку пояснюють, що будь-яка професія є гідною: чи то робітник, чи то юрист. В Україні із цим проблема, тому й маємо дефіцит кадрів робітничих спеціальностей за умов величезної кількості випускників правничих та економічних факультетів.

Причому і професійна, і вища освіта у Швейцарії дуальна, тобто теорію вивчають з викладачем, а практичні навички набувають безпосередньо на виробництві. Часто на цьому ж підприємстві залишаються працювати.

Україна потрохи також йде цим шляхом, а швейцарський досвід свідчить, що ми рухаємося у вірному напрямку. За результатами випуску трьох українських експериментальних груп дуальної форми навчання рівень працевлаштування підвищився до 97%, якість професійної підготовки покращилася на 12-17%. Тож у нинішньому навчальному році 217 українських закладів професійної освіти застосовують дуальну форму навчання. Але цей досвід треба розширювати.

Практика у навчанні – перш за все. Цього принципу дотримуються й у швейцарських вишах. У країні 21 університет, перевагу надають викладачам-практикам, а не теоретикам. При цьому 50% викладачів – не швейцарці: тут гарно сприймають конкуренцію і запрошують викладати іноземців.

Держава повноцінно фінансує кращі університети, тобто ті, в яких більше студентів, а також інновацій та досліджень, результати яких використовуються у реальному житті. До речі, це результат тісної співпраці вишів та бізнесу, який і замовляє ці дослідження.

У студентів максимум практики та широкі можливості для працевлаштування. Тому й рівень безробіття серед молоді у Швейцарії найнижчий порівняно з іншими країнами Північної Європи – 7,4%. Для порівняння: у Швеції цей показник дорівнює 17,8%, у Фінляндії – 16,3%, в Норвегії – 9,3%.

Впевнена, що вивчаючи та переймаючи досвід Швейцарії, як і передовий досвід інших країн, ми зможемо сформувати якісну систему освіти, що відповідатиме сучасним потребам та створить великі можливості для кожної дитини.