Тема тимчасово окупованого Енергодара та полонених працівників Запорізької атомної електростанції досі звучить недостатньо гучно на міжнародному рівні, хоча йдеться про системний тиск і долі людей, які фактично перебувають у заручниках окупаційного режиму.
На цьому наголосила народна депутатка від «Слуги Народу», заступниця голови Комітету Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики Євгенія Кравчук під час ініційованої нею фахової зустрічі.
За словами парламентарки, працівники станції стають мішенню не випадково — саме через свою професію та критичну роль у забезпеченні роботи об’єкта.
«Дуже чітко відчувалось — це не випадкові жертви. Вони стають мішенню через свою професію. Це ліцензовані спеціалісти, від яких залежить робота станції, і саме тому на них тиснуть: змушують підписувати контракти, відкривають кримінальні справи, утримують у неволі. Сьогодні відомо щонайменше про 37 таких людей. Обвинувачення типові — «тероризм», «шпигунство», «держзрада». І займаються цим ті ж структури, що переслідують українських журналістів», – зазначила Євгенія Кравчук.
Вона також звернула увагу, що Енергодар фактично перетворений на закрите місто: із блокпостами, тотальним контролем і обмеженими можливостями для виїзду. Водночас сама станція використовується російськими військами як база, що створює додаткові ризики не лише гуманітарного, а й безпекового характеру.
За підсумками зустрічі учасники узгодили низку практичних кроків, спрямованих на посилення міжнародної уваги до цієї проблеми. Зокрема, йдеться про інтеграцію теми полонених працівників ЗАЕС та мешканців Енергодара в документи Парламентської асамблеї Ради Європи, підготовку відповідних ініціатив у межах Організації з безпеки і співробітництва в Європі, а також залучення родин полонених до міжнародної адвокації та проведення окремих заходів на міжнародних майданчиках, зокрема у Відні.
Євгенія Кравчук подякувала правозахисникам, профспілкам, міжнародним партнерам і колегам у парламенті за системну роботу з цією темою та підкреслила необхідність посилення публічності.
«Це саме той випадок, коли важливо говорити про це всюди, де є можливість. Щоб ці люди не залишалися «невидимими». Щоб їхні родини знали — про них пам’ятають і за них борються», – резюмувала народна депутатка.