Виступ голови політичної партії «Слуга Народу» Олександра Корнієнка на IV позачерговому з’їзді партії 15 лютого 2020 року

Ми переходимо до нового етапу – розвитку системної розбудови партійної структури. Якщо провести аналогію, то минулий рік був підлітковим періодом, часом стрімкого зростання. Ніби відбувалися процеси підліткового становлення: інколи ми не розуміли одне одного, інколи самі себе не розуміли. Тобто було все те, що відбувається у такому віці.

2020 рік буде роком початку дорослого життя для нашої партії. Зазвичай на цьому етапі – переході від підліткового до дорослого життя – трапляється такий момент, як певна криза сенсів. Замислюємося, що таке сенс життя. І для нашої партії, здається, також настав цей час – замислитися, виробити ключові засадничі ідеологічні принципи. Тобто відповісти на запитання, відповідей на які ми раніше не шукали. З огляду на брак часу або на те, що ми були заклопотані швидкими реформами в країні.

Власне, цих запитань три. Я спробую кожне з них пояснити. Відразу акцентую, що це не є якоюсь кінцевою рамкою наших дій – ми й далі обговорюватимемо їх, зокрема, на наступних обласних партійних конференціях, які плануємо провести протягом найближчих місяців. Отже, три запитання: хто ми такі, що ми будуємо, і в який спосіб ми це будуємо. Прості три запитання – спробуємо на них разом пошукати відповідей на всіх рівнях.

Отже, перше запитання – хто ми такі? Хочу нагадати слова нашого Президента Володимира Зеленського з його інавгураційної промови. Кожен із нас – президент. Що це значить? Як би я це продовжив?

Для того, щоб наша країна вийшла з цього зачарованого кола корупції та брехні, в якому вона перебувала 28 років, щоб ми почали рухатися вперед і вгору, потрібно, щоб кожен почав усвідомлювати свою відповідальність. На своєму рівні. За свою родину, за свій двір, за свою вулицю, за свою громаду, за свій офіс, за свій завод, за свою фінансово-промислову групу. Кожен на своєму рівні має усвідомлювати відповідальність. Тоді всі разом ми нестимемо відповідальність за країну і за її майбутнє.

На жаль, ми розуміємо, що зараз до цього далеко не всі готові. Тому що роками насаджувалася інша історія. Що є цар, гетьман, генсек, секретар місцевої партії. Є татусь-президент, татусь-прем’єр або є олігархи, або хтось за кордоном за нас щось вирішить. Це все не так. Це не спрацювало. Час почати змінювати це, і почати з себе.

Наша партія має поєднувати людей, які готові взяти на себе відповідальність, можуть стати прикладом і разом працювати над тим, щоб зміни відбувалися швидко й невпинно. Але щоб це не були зміни заради змін. Депутати вже розуміють мене і про що ми говоримо. За ці півроку в нас є зміни заради змін, а є такі, що реально приносять користь людям.

Кожен із нас має стати президентом. На своєму рівні – на своїй території, у своєму оточенні. Кожен із нас має прокидатися з запитанням – що я сьогодні зроблю, щоб життя людей навколо мене стало кращим? А засинати з запитанням – що я зробив за день, щоб життя людей навколо мене стало кращим?

Хто не готовий до таких запитань, я думаю, є інші партії або інші способи участі у партійному житті країни. Сподіваюся, що нашу партію об’єднує саме ця ідея, і в нас зберуться саме такі люди, які готові брати відповідальність і навіть стати президентом. Кожен із нас. Кожен із тих, кого ми запросимо.

Дуже простий критерій перевірки того, кого ви хантите в партію чи місцеву раду. Відповідальний він, чи ні? Якщо відповідальний – це наша людина, далі можемо розмовляти про якісь речі. Якщо ні – сорі, є «клуб бывших».

Що за зміни, в якому напрямку ми крокуємо, яку країну хочемо збудувати? Про це багато йдеться останнім часом, триває дискусія. Я пропоную нашій партії долучитися до неї.

Перше. Ми будуємо країну, в якій панує мир. Мається на увазі в першу чергу повернення територій та людей в незалежну Україну, але в широкому сенсі ми говоримо про громадянський мир та суспільну злагоду. Про подолання розколів на: Захід – Схід, наші – не наші, російськомовні – украиноязычные, про подолання розколу на «ватників» та «вишиватників», про подолання розколу між тими, хто слухає «Радіо Шансон» та «Радіо Рокс». Ми говоримо про те, що нам потрібно подолати мову ворожнечі й ненависті, яка панує передусім в інтернеті, соціальних мережах.

Для того, щоб ми почали будувати країну щасливих людей, де різними мовами, в різних соціальних статусах люди говорили про одне й те саме. Про те, як скористатися тими додатковими можливостями, які в них є завдяки успішній діяльності країни. Про те, що в них зростає зарплатня, добробут, про те, що в них є умови для зміцнення здоров’я, досягнення життєвого успіху саме в Україні. Якщо люди почнуть говорити про це, а не про те, що їх роз’єднує, ми набагато швидше просуватимемося до своєї мети.

Друге. Ми будуємо країну, в якій діють чіткі та прозорі правила, однакові для всіх. Це країна з відновленою справедливістю. Тому що зараз ми розуміємо, що вона на шляху до відновлення. Де немає місця корупції, де всі без винятку рівні перед законом, де немає людей, які мають більше прав та привілеїв через те, що обіймають певні посади. Це країна, де всі платять податки, але роблять це тому, що ясно розуміють, куди спрямовуються ці кошти. А вони в свою чергу покращують життя кожної конкретної людини.

Третє. Ми будуємо країну, де держава для людини є не ворогом і здирником, а сервісом та інструментом. Держава допомагає людині, турбується про неї. Але забезпечує безумовне зелене світло для інвестицій, які створюють робочі місця, для економічних свобод. При цьому тримає монополії під жорстким контролем.

Четверте. Ми будуємо країну, в якій швидкими темпами формується сучасна інфраструктура – оборонна, освітня, медична, цифрова, безпекова, дорожня. Щодня створюються і вдосконалюються системи, які захищають людей, допомагають їм реалізувати можливості для їхнього розвитку, добробуту і щастя.

І нарешті – п’яте. Наше найулюбленіше. Ми будуємо країну, де панує народовладдя. Ця тема дещо призабута з часу президентських виборів, вона трохи загубилася в турбореформах, відступила на другий план. Але ми обов’язково до неї повернемось. Кожен громадянин повинен мати змогу впливати на рішення державного та місцевого рівнів за допомогою референдумів, опитувань, зокрема, електронних – діджиталізації. Контролювати діяльність своїх обранців та відкликати тих, які збилися з курсу, перестали служити власним виборцям.

Це країна із розвинутим місцевим самоврядуванням, яке саме вирішує більшість питань розвитку громад. І це країна з незалежними медіа, які роблять реальністю демократичний контроль за державними інституціями та забезпечують змістовний діалог між владою та суспільством, але без фейків та маніпуляцій. Це теж дуже важливо – говорити правду, а не щось схоже на правду за повідомленням невідомого джерела. Такий вигляд має наша країна мрії. Така її принципова схема. Можемо далі обговорити це на наших заходах.

Третій момент – в який спосіб ми це будуємо, на яких ідеологічних засадах. В яку ідеологію ми можемо рухатися. Ми давно це обговорюємо, і це не дивно, тому що це питання назріло в суспільстві.

Дуже багато було ідеологій. Починаючи з 1917 року, а може, ще й раніше, Україну затягували в пастки різних ідеологій. Націоналістичної, комуністичної, неоліберальної, малоросійської. Настав час констатувати: жодна з них не спрацювала. Так, як планували її батьки-засновники, які дивляться на нас зі сторінок підручників з історії, так, як планували найсерйозніші адепти цих ідеологій – жодна з них не принесла добробуту у домівки та мир на землю. Натомість вони приносили окупацію – чи то Заходу, чи Сходу, приносили Голодомор, Бабин Яр, Чорнобиль.

Досвід минулого століття мав би чогось навчити наших політиків та громадськість. Але ні. Нас досі намагаються затиснути у вузький коридор вибору між правими та лівими, між патріотизмом та лібералізмом, свободою та справедливістю, поставити вибір – «або-або». Впродовж останніх 28 років спроби запхати Україну в межі традиційних ідеологій завершувалися стрімким падінням рейтингу для тих, хто намагався це зробити, а для самих українців – заходом на чергове коло зневіри у майбутнє країни. Під акомпанемент або бандури, або пісень Газманова. Ні те, ні друге не призводило до позитивних зрушень.

Я пропоную подивитися на це з іншого боку. Спробувати позбавити себе ідеологічних пут. Сказати собі, що ми не зобов’язані обирати між поганим і ще гіршим. Піти третім шляхом. Адже рік назад, я думаю, що саме за це 73% висловилося на президентських виборах. За третій шлях розвитку України. Ми можемо стати тією партією, яка буде вільною від ідеологічних забобонів минулого.

Якщо казати про якісь дефініції, то це центризм. Ми центристи, але це не той центризм, до якого ми звикли протягом усієї історії України. Який був вимушеним та нудним компромісом між політичними полюсами. Коли ти не знаєш, за що ти, і кажеш – я центрист. Ну окей.

Ми можемо стати партією активного центризму, який мотивований на невпинний і всебічний розвиток України. Це центризм, який забезпечує втілення нашої програми, побудови країни мрій. Це центризм, який заперечує політичні крайнощі й радикалізм. Але це креативний центризм. І це український центризм. Ми пропонуємо закріпити, можливо, далі на рівні статуту, зробити відповідні дії для того, щоб ввести цей термін у сучасний політологічний простір.

Український центризм як ідеологія партії влади «Слуга Народу».

Як це може практично реалізуватися? Будь-яка ідеологія не повинна бути для нас об’єктом поклоніння. Ми маємо мету – побудову країни мрій для кожного. Швидкий розвиток країни заради добробуту нинішніх і прийдешніх поколінь. Задля досягнення цієї мети ми можемо обирати ті інструменти, ті ідеї та підходи, які реально працюють, які є дотичними до викликів і завдань, що стоять перед нами.

Ми патріоти і навіть націоналісти, коли йдеться про захист кордонів нашої держави. Але ми гуманісти, коли йдеться про захист права людини жити в той спосіб, який вона обрала собі. Ми лібертаріанці, коли відкриваємо ринки – землі, спирту, бурштину, грального бізнесу. Робимо їх прозорими, легальними та чесними з однаковими правилами для всіх. І при цьому ми державники, коли вимагаємо дотримуватися податкової дисципліни, коли ліквідовуємо корумповані схеми, монополії і боремося за виконання законів – однаково всіма бізнесменами.

Ми ліберали, коли захищаємо власність та економічну свободу людини. І при цьому ми соціалісти, коли йдеться про захист незабезпечених – пенсіонерів, ветеранів та всіх, кому потрібна допомога.

Для нас немає кінцевих шляхів, і щоразу ми обираємо той спосіб, який зараз дозволить просуватися до нашої мети. До побудови країни мрій. Побудови суспільства заможних та щасливих людей у державі, яка має власні інтереси та власну суб’єктність.

Єдиний критерій, який ми маємо застосовувати до своєї роботи – чи зміниться життя людини на краще, чи стане вона жити заможніше й безпечніше, чи зросте її добробут, чи відчує вона себе у своїй країні як удома, а не як у гостях. Чи не вчинять з нею несправедливо через колір шкіри, мову, віру, стать, політичні переконання.

Інтереси людини – понад усе. Ось формула українського центризму. І нехай це стане дороговказом для нашої політичної діяльності.

Дорогі друзі! Електоральна революція, яка відбулася минулого року з перемогою Володимира Зеленського і нашої партії на національних виборах, стала однією з найвизначніших подій незалежної України. Про це пишуть книжки. Це не дуже розуміють поки що у нас в Україні, але та кількість запитів аспірантів, учених, журналістів із усього світу просто вражає. Весь світ намагається розібратися, що трапилося в Україні рік тому. Ми з вами не намагаємося, бо ми ще в цьому процесі – самі не зрозуміли. А люди вже пишуть наукові роботи, захищають дисертації.

Але давайте будемо відвертими, поговоримо чесно. Ми обіцяли завершення епохи брехні. Більшість радикальних змін залишилися поки що в межах Києва і великої або навіть малої об’їзної дороги. Ми зробили дуже багато на центральному рівні – змінюємо владу, змінили уряд, центральні органи виконавчої влади. Ми оновили парламент, ми зробили дуже багато. Але по всій країні реформи просуваються не так швидко, як нам хотілося би, не так швидко, як очікують наші виборці. Частково через те, що нам доводиться долати шалений спротив старої системи, старих політиків на місцях. Частково – через брак досвіду й організованості. Але поки у людей багато запитань.

Один із інструментів для відповідей на ці запитання, це наша участь у місцевих виборах – для того, щоб стати реальною силою не лише в органах центральної влади. Партія має стати двигуном, лідером позитивних змін у кожному куточку нашої країни.

У нас є три масштабні завдання на 2020 рік. Продовжувати нашу роботу як парламентської сили. У нас попереду багато цікавого, ми просимо всіх депутатів сконцентруватися, зібратися. Ми ще ефективніше працюватимемо над майбутніми законами. На нас чекає завершення системних реформ – земельної, податкової, освітньої. Реформи децентралізації, реформи трудового законодавства.

Друге надважливе питання – перезавантажити владу на місцевому рівні. Спробувати виконати цей непростий кейс, непросте завдання. Знайти 200 чесних у Верховну Раду простіше, ніж знайти 50 тисяч по місцевих радах. Але я впевнений, що загальною командою ми впораємося. Зможемо делегувати в обласні, міські ради, в ради громад, на посади голів та мерів тих лідерів змін, які здатні забезпечувати розвиток територій, змінювати місцеве самоврядування.

І третій інструмент, який маємо задіяти незалежно від того, де ми знаходимося – в залі Верховної Ради чи у себе на окрузі, у Кабміні чи на ефірі – це діалог. Як універсальний інструмент розробки та втілення в життя важливих рішень. 2020 рік має стати роком діалогу. Ми маємо вести діалог всередині партії, всередині країни, і я хочу, щоб моя сьогоднішня промова розпочала цей діалог на регіональному рівні. Щоб ми обговорили нашу ідеологію, дійшли до рішення.

Ми не повинні боятися обговорювати найболючіші питання у відносинах між владою і суспільством. Але цей діалог не має перетворюватися на діалог заради діалогу і пустопорожню балаканину. Має бути результат. Діалог має завершуватися результатом для країни, держави і суспільства.

Сьогодні ми переходимо до розбудови партії на місцях. Найближчим часом вища рада затвердить ключові принципи, як будемо це робити, визначиться щодо критеріїв членства. Але важливо розуміти, що ці півроку паузи, яку ми взяли, не минули даремно. Вони дали змогу збавити натхнення тих, хто хотів пролізти будь-якою ціною до нової партії влади, вкотре перефарбувавшись із кольорів Партії регіонів, БЮТ, БПП у зелений колір.

Ми змогли відфільтрувати й тих, хто бажав швидкого кар’єрного зростання на посадах. Через це маємо дуже серйозну медійну атаку на ті інструменти, які застосовував у першу чергу Офіс Президента, уряд. Йдеться про ліфт. Є запитання до будь-якої системи, але в цілому ми розуміємо, що багато хто, хто хотів кудись потрапити і не потрапив – невдоволений.

Також змогли уважніше придивитися один до одного і визначити, з ким нам рухатися разом, а з ким наші шляхи розходяться. Для успіху цього року нам знадобиться ще дещо. Запорукою наших перемог буде вміння дослухатися до інтересів та очікувань людей.

Ми займаємося цього року місцевими виборами. Це вибори там, де ти живеш. Туди, де ти живеш. І про те, де ти живеш. Це точно вибори дискурсу –локального, місцевого. І це вибори ще більшого діалогу з виборцями. Без діалогу на місцевих виборах неможливо нічого побудувати. І я впевнений, що наша партія побудує цей діалог і зможе донести до кожного громадянина України ті позиції, які ми проголошуватимемо на рівні країни.

Виходити в народ, бути з народом, діяти для народу – цим принципом має керуватися кожен, хто має наш партійний квиток або є представником в органах влади від партії «Слуга Народу».

Наостанок хочу нагадати. Ми служимо не чиїмось приватним чи груповим інтересам. Не місцевим елітам чи конкретним прізвищам у владі. Для нашої партії закладений основний сенс – «Слуга Народу». Ми служимо народу і беремо на себе відповідальність за позитивні зміни в країні, які мають відбуватися щодня.

Зробимо це разом!