Вони тримають тил: Олена Шуляк про надихаючі історії з Дніпра

Дійсно, проблем багато. Бізнес у скрутному становищі, аграріям складно закінчити посівну через брак пального, а понад 89 тис. переселенців потребують допомоги, і це тільки у Дніпрі.

Зараз кожен, хто може хоч чимось допомогти, намагається зробити це на своєму місці – підтримати військових, переселенців, бізнес. Хтось лікує, хтось годує та надає житло, інші стали волонтерами.

Можливо згадаєте – колись у проєкті «Майстер-шеф» брав участь Леонід Малюга. На початку березня він мав відкрити у Дніпрі ресторан, але війна перекреслила усі плани. Тепер він з командою волонтерів, серед яких і представники молодіжного крила «Слуги Народу», у новому приміщенні готує їжу для військових та усіх, хто цього потребує.

І не просто їжу, а справжні смаколики. У меню бургери, картопляні діпи, смачнюща випічка та ще багато чого. Не просто позбавити відчуття голоду, а смачно нагодувати – тут це головне правило. Щодня цей «народний ресторан» видає 600-700 кг їжі, приблизно 1300 порцій. З продуктами для цього допомагає штаб Дніпропетровського обласного осередку «Слуги народу».

Власне й сам партійний осередок у Дніпрі став великим гуманітарним хабом. Жоден його співробітник не виїхав та не перейшов на дистанційку, всі працюють безпосередньо з людьми, поєднуючи партійну роботу з волонтерством. Усі, хто потребує допомоги, отримують тут їжу, житло та навіть варіанти роботи.

А через шелтери, які організували у Дніпрі волонтери разом з депутатами «Слуги народу» у Дніпровській райраді, загалом пройшло вже 1700 переселенців. Історії в людей різні: розділені сім’ї, зруйновані домівки. Але попри все ці люди залишаються міцними духом.

В одному з шелтерів дідусь переселенець, садівник, отримав державну допомогу 2 тис. грн і на всі гроші купив квітів та облаштував клумби. Звісно ж, волонтери ці гроші йому повернули. Втім він на це й не розраховував – просто робив так, щоб навкруги було красиво і всім приємно.

Зрозуміло, що шелтер – не дім, але люди, які через війну опинилися в скрутному становищі, завжди можуть розраховувати тут на зручне ліжко та триразове харчування – все безкоштовно. До того ж тут також допомагають переселенцям знайти роботу, 80% з тих, хто живе в прихистку, вже працюють.

Всі умови забезпечують студенти волонтери, які ще й встигають навчатися на 4 курсі юридичного факультету. Все, що потрібно по господарству, та для повноцінного життя у шелтерах забезпечують саме ці хлопці й дівчата. Справді захоплююся та пишаюся ними.

Побачила у Дніпрі й справжнього янгола-охоронця у білому медичному халаті – головного лікаря лікарні Мечникова Сергія Риженко. Він найкращий спеціаліст лікарні та наш колега-депутат «Слуги народу» в цьому краї.

Він щодня бореться за життя тих, кому довелося зіштовхнувся із війною – і військовим, і цивільним. На власні очі побачила, скільки важкопоранених у лікарні, тому  головний медичний персонал практично живе тут вже понад 2 місяці. Спокійно на таке дивитися неможливо, тут розумієш, наскільки цінними є наші лікарі.

І таких історій у Дніпрі дуже багато. Власне це і є зараз наше найголовніше завдання – триматися усім разом та допомагати один одному всім, чим тільки можливо, кожен на своєму місці.

Впевнена, що всі разом – люди, влада, уряд, парламент, – ми зможемо гідно тримати надійний тил для наших військових, поки вони нищать окупантів. Зможемо підтримувати економіку, допомагати переселенцям, тримати зв’язок зі всім світом. І обов’язково перемагати.