Від меду до супутників: Дмитро Наталуха про економічний розвиток-2021

Локалізація – реальна підтримка вітчизняного виробника

Законопроєкт про локалізацію (№3739) цілком можна називати флагманським. Це справжня вакцина для української економіки та промисловості. Його суть проста: якщо держава замовляє певну категорію товарів, то на тендер можуть подаватися тільки ті компанії, продукція яких має українську складову. Йдеться про держзакупівлі в таких сферах: залізничний транспорт, міський пасажирський транспорт, комунальна техніка, енергетичне машинобудування, продукція авіаційної галузі.

Якщо раніше тендер Укрзалізниці на постачання вагонів вигравав іноземний постачальник, наприклад, французька компанія, то гроші українського замовника надходили у французьку економіку в повному обсязі. Законопроєкт №3739 змінює це і залишає частину цих грошей в Україні. Наприклад, уявімо, що наша держава замовляє сто залізничних вагонів, і це замовлення виграє французька компанія. Законопроєкт передбачає локалізацію від 10% до 40%. Тоді, при мінімальній локалізації 10%, французький виробник має забезпечити одну з трьох умов: або 10 вагонів зі 100 мають бути виготовлені на території України, або 10% запчастин для всіх 100 вагонів мають бути виготовлені на території України, або ж 10% робіт з виробництва цих 100 вагонів мають бути виконані українськими працівниками. Адже на території України є багато заводів, які можуть виробити необхідні для продукції деталі, частину продукції або саму продукцію в цілому. Але люди на цих заводах зазвичай сидять без замовлень, без роботи і зарплат. А всі гроші тим часом йдуть іноземному виробнику і залишаються в іноземній економіці. І це в час критичної економічної ситуації в Україні через Covid-19.

Тому встановлення обов’язкового відсотку місцевого компоненту має допомогти нашій економіці і українським виробникам. Для того, щоб брати участь у торгах, вже недостатньо запропонувати лише найнижчу ціну, – компанія-виробник має підтвердити, що їхня пропозиція локалізована в Україні. Тобто або вони знайшли контрагента в Україні, який виробить необхідні для продукції деталі, якщо виграють тендер, або вони заснували в Україні філіал і самі закриють необхідний відсоток локалізації. Тільки після цього компанію запускають на торги.

Дивує, але так є: ступінь проникнення імпорту в українських держзакупівлях патологічно велика у певних секторах. Доходить до того, що 30-40% усіх замовлень у галузі виграють іноземні постачальники. У світі середній показник за цими ж категоріями товарів – від 6 до 8%. А наші 40% – це рівень Африки. Це говорить про те, що в нас критично слабкий реальний сектор. Ми або не хочемо виробляти своє, або у нас немає можливості, і виходить, що ми надаємо перевагу  іноземним виробникам.

Хоч в усьому світі ці напрямки (залізничний транспорт, міський пасажирський транспорт, комунальна техніка, автомобілебудування, енергетичне машинобудування, продукція авіаційної та космічної галузі) – певний ковчег технічної та інженерної думки нації. І якщо ти втрачаєш такі технологічні індустрії, то далі розвиватися стає вкрай важко, бо для удосконалення потрібен базис. Зникнення цих секторів загрожує тим, що в Україні люди забудуть, як виробляти, створювати високотехнологічну додану вартість, зникнуть або емігрують усі спеціалісти і фахівці.

Це частково вже відбувається, наші студенти закінчують технічні, інженерні спеціальності, а потім жодного дня не працюють за спеціальністю, бо банально таких посад у країні немає. Вони або вакантні, або незатребувані, або скасовані, бо відповідні замовлення на заводах відсутні. Їм, можливо, і хотілося б збирати ракети, або розробляти більш зручний пасажирський транспорт, але доводиться їхати в Польщу і працювати баристою.

Ще один важливий момент: більшість виробництв уже десятки разів перекредитовані європейськими банками. Якщо такі компанії нічого не виробляють і постійно йдуть у мінус у розрізі дохідності, адже немає нормальних прибутків і вони ледве зводять кінці з кінцями, – цей закон дасть їм можливість принаймні повернутись до якоїсь ліквідності в контексті виплати цих кредитів. Не потрібно постійно перекредитовуватись, потрібно отримувати замовлення і починати їх виробляти. Тож європейські фінансові інституції мають бути зацікавлені в тому, щоб підприємства в Україні почали працювати зокрема завдяки цьому закону.

Саме тому локалізація – це перший крок до зміни внутрішньої ситуації щодо сприйняття державою свого виробника і своєї економіки.

Економічний ефект від локалізації високий:

Антидемпінг – захист від іноземної експансії

Важливими стануть законопроєкти про антидемпінгові, антисубсидійні способи торговельного захисту (№4132 та № 4133).

Україна підписала Угоду про Асоціацію, яка передбачає вільну торгівлю. Як відомо, постачання деяких продуктів у країни ЄС має певні квоти, як, власне, і в інших країнах. Це стосується українського меду, молока, ягід. Для розуміння, річну квоту на мед ми вичерпали вже у січні. Тож далі постачати цей продукт у ЄС ми не можемо, щоб баланс між іноземними та вітчизняними виробниками був дотриманий.

У ситуації з молоком ми маємо таку ситуацію. У магазини надходить просубсидійоване державою французьке молоко. За рахунок державної підтримки його собівартість дешевша, тому вітчизняні виробники ледве можуть з ним конкурувати.

Щоб підтримати свого виробника, враховуючи всі ці обставини, Україна планує запустити експортно-кредитне агентство, яке дозволить нашій державі кредитувати захід на іноземні ринки наших виробників та захищати українських експортерів від ризику неплатежів і фінансових втрат, пов’язаних з виконанням зовнішньоекономічних договорів шляхом страхування, перестрахування та гарантування.

Ще одна підтримка – антидемпінгові способи захисту. Це абсолютно законні способи, якими ми можемо врівноважити конкуренцію іноземної продукції на ринку України та захистити наших виробників. Заходить, наприклад, на ринок польське молоко і ми бачимо, що воно суттєво нижче за вартістю. Міністерство економіки проводить розслідування, виявляє рівень субсидії в загальній ціні польського молока і здійснює відповідні заходи, щоб захистити українського виробника від недобросовісної іноземної конкуренції. Таким чином ціна на українське та іноземне молоко може вирівнятись, і ми не дамо потрапити на полиці магазинів іноземній продукції з тією заниженою вартістю, з якою вона була до того. В такій ситуації український виробник може адекватно конкурувати з імпортним аналогом.

Приватизація не для всіх

Ще одна важлива ініціатива на цей рік – ухвалити список стратегічних об’єктів державної власності, заборонених для приватизації (№4020).

Тут важливо усвідомити – якщо в держави немає розуміння, які підприємства є стратегічними, а які ні, тоді, на мою думку, в неї немає і стратегії економічного секторального розвитку.

Справа в тому, що державні підприємства в усьому світі є одним зі способів стимулювання тих чи інших секторів економіки або захисту критично важливих для країни галузей від іноземної конкуренції. Візьмемо для прикладу Одеський припортовий завод (ОПЗ). Є академічні та наукові кола, які переконують, що у нього є потенціал і можливості для виробництва «зелених» джерел енергетики – водню. І якраз ОПЗ потенційно може бути одним з найбільших генераторів водню в Європі. Проблема лише в тому, що ми ніколи не дивилися на нього з такого ракурсу. Якщо ми зможемо перетворити його систему на таку, що буде здатна транспортувати водень до Європи, то зі слів і розрахунків цих спеціалістів – Україна може буквально стати батарейкою, яка здатна живити Європу, експортувати водень та заробляти гроші. Ось вам приклад стратегічного секторального планування.

Саме тому повернення до цього списку – це повернення до державної стратегії в цілому, це показник того, які галузі нам стратегічно важливі і які можна та треба розвивати.

Другий приклад – Державна продовольча зернова корпорація. Якщо переглянути її потенціал, то також можна віднайти в ній доволі цікавий зовнішньополітичний інструмент в умовах світової продовольчої кризи. Ми недооцінюємо той факт, що корпорацію неодноразово намагалися викупити іноземні інвестори: від Малайзії й Індонезії до Китаю і США. Якщо є великий інтерес інших держав, значить щось ми недооцінили, щось не так робимо з цим стратегічним об’єктом, оскільки він генерував не лише корупційні ризики, але й перспективи та переваги для України у зовнішній торгівлі.

Саме тому ухвалення цього списку об’єктів – надзвичайно важливий крок. Маємо оцінити справжній потенціал підприємств і подумати, які там мають залишитися, бо спроможні активно розвивати нашу економіку та промисловість.

Антимонопольна реформа – рівні правила для всіх 

Концепцію реформи антимонопольного комітету ми розробляли з американцями та європейцями. Ухвалення законопроєкту №2730 дозволить більш ефективно проводити перевірки потенційних порушників антимонопольного законодавства, встановити пріоритетність для АМКУ у розгляді заяв, зміцнити інституційну незалежність комітету і дати більше інструментів для контролю за концентраціями, домінуванням та зловживанням монопольним становищем у певних галузях. Таким чином це дозволить наблизитись до більш рівних правил для всіх учасників ринку.

Індустріальні парки – заходь і працюй

У 2012 році прийнято базовий Закон України «Про індустріальні парки». Пов’язаними з цією темою є ще 5 законопроєктів, зареєстрованих ВРУ 9 скликання, та з десяток інших законів. Жоден не діє досі. У чому проблема? У тому, що формально структуру під ці парки передбачили, а от преференційні умови для стимулювання розвитку бізнесу – не зазначили. Тобто формально спеціальна територія з назвою «індустріальний парк» є, але переваг від того, що ти там зареєструєшся – немає.

Наш законопроєкт (№4416-1) виправляє цю ситуацію, нарешті запускає індустріальні парки і дає можливість тим компаніям, які в них зареєструються, отримати чіткі преференції і послаблення для ведення експортоорієнтованого бізнесу. Наприклад, 50% компенсації від вартості підключення до електромереж. На сьогодні це суттєвий головний біль для виробництва з потужностями. Бо строк приєднання електроустановок споживачів становить 263 дні, а кількість процедур, які потрібно пройти, – 5. Вартість приєднання до електромережі дорівнює майже 800% від ВВП на душу населення. Це практично унеможливлює розвиток бізнесу, особливо малого та середнього, і реалізацію інвестиційних проєктів по всій території України. У світі підключення  до електромереж або компенсацію видатків бізнесу на підключення бере на себе держава, це поширена практика.

Успішний досвід у цьому має Індія, яка зараз перетягує більшість підприємств з Китаю до себе. Одна з причин – вони створили ідеальні умови для роботи підприємств у межах своїх індустріальних парків. Держава викупила землю, обладнала її всією необхідною інфраструктурою і мережами та здає як готовий виробничий клаптик землі. Тобто вирішене земельне питання, є каналізація, підстанція, хороша дорога – заходь і працюй. От і ми спробуємо зробити щось схоже на це.

Також держава компенсуватиме частку відсоткової ставки по кредиту для підприємств. Їх розмір залежатиме від  обсягу експорту і становитиме від 30% до 70%. Тобто чим більше ти експортуєш власної продукції, тим більше частка тобі компенсується. Це той інструмент, за рахунок якого Україна конкуруватиме з іншими країнами.

Компенсується також і частка капітальних інвестицій – від 15% до 70% капітальних витрат у перші три роки роботи парку, відповідно до обсягу експорту компанії.

Такі преференції допоможуть залучити бізнес і виробництво на територію України, а це – створення робочих місць і збільшення експорту, що також тільки в плюс державному бюджету.

Важливий момент – ця історія ніяк не перетинатиметься з внутрішнім ринком. Усі послаблення і податкові преференції передбачені тільки для тих, хто експортує продукцію. Якщо працюєш на внутрішній ринок – баланс не порушується.

Економічний паспорт українців

Економічний паспорт українців– це одна з передвиборчих обіцянок Президента України Володимира Зеленського. Найближчим часом парламент візьметься за розгляд відповідного законопроєкту №2754. У чому його суть? Діти, народжені в Україні, до 18 років зможуть отримати кошти від користування і видобутку з надр України. Гроші будуть накопичуватися на персональному депозитному рахунку в банку, а після досягнення повноліття їх можна буде витратити для здобуття вищої освіти або відкриття власної справи.

Це не ноу-хау. У багатьох країнах є спецфонди, які наповнюється регулярно. Що вони для цього роблять? Вкладають надприбутки від продажу власних ресурсів в цінні папери. 

У нас також основним джерелом наповнення фонду запланована рента від користування надрами, але як саме громадяни зможуть використовувати гроші і якими будуть запобіжники від їх нецільового використання – це нам ще належить  обговорити та доопрацювати.

Український супутник – подарунок на 30-річчя незалежності

Цього року ми налаштовані запустити український супутник «Січ-2-30» на ракетоносії Falcon 9 компанії SpaceX. Ця подія приурочена до  30-річчя незалежності України.

Переговори зі SpaceX пройшли вельми успішно, ми передали всі наявні контакти і попередні проєкти договорів з американською компанією профільному міністерству – тепер «м’яч» на їхньому боці. Вартість запуску абсолютно адекватна – 1 млн доларів США, хоча в березні 2020 року ми починали розмови з 8-12 млн дол. США з іншими операторами. Серед важливих умов – передплата 70% від вартості запуску протягом тижня після підписання контракту. Гроші на це у країни є, ми запропонували їх перенаправити з іншого проєкту «Циклон 4», адже він застарів за своїми характеристиками і його паливо надто токсичне. Щодо знаходження прямих контактів і обговорення умов комітет свою справу зробив, тому далі справа за урядом, який має розглянути це питання та перейти вже до підписання контракту і оплати проєкту. Найбільш критичні умови з американською стороною ми попередньо погодили.