Від лікування до соціальної адаптації: що потрібно змінити в реабілітації після полону

В Україні необхідно створити безперервну систему допомоги звільненим із російського полону захисникам і захисницям, яка не закінчується після перших тижнів повернення додому та охоплюватиме медичну та психологічну реабілітацію, соціальний супровід, правову підтримку й допомогу родинам. Серед пріоритетів – тривале медичне спостереження, усунення бюрократичних перешкод і підтримка людей після повернення до громад.

Про це повідомив народний депутат від «Слуги Народу», заступник голови Комітету ВР з питань соціальної політики та захисту прав Тарас Тарасенко за підсумками парламентського круглого столу «Проблемні питання реабілітації та реінтеграції осіб, звільнених з полону, та членів їхніх сімей».

«Повернення з полону – це ще не завершення випробувань. І наше завдання – зробити так, щоб людина не залишилася наодинці з їхніми наслідками», – наголосив парламентар.

За його словами, тривале перебування в ізоляції, фізичне виснаження, наслідки поранень і катувань, психологічні травми, порушення сну та труднощі з адаптацією можуть потребувати місяців, а іноді й років лікування та підтримки. До того ж після повернення людині нерідко доводиться відновлювати документи, вирішувати питання військової служби, оформлювати виплати, налагоджувати сімейні стосунки, а згодом – думати про роботу та подальше життя.

Тарас Тарасенко визначив п’ять пріоритетних напрямів роботи, над якими необхідно працювати вже зараз.

1.  Безперервний супровід звільнених із полону

«Людина та її родина повинні мати зрозумілий маршрут отримання медичної, психологічної, соціальної та правової допомоги. Не ходити від установи до установи, а отримувати узгоджену підтримку стільки, скільки вона потрібна», – пояснив Тарас Тарасенко.

Серед можливих рішень, які обговорювалися під час круглого столу, – індивідуальний маршрут відновлення та персональний координатор для взаємодії з державними органами.

Як зазначив Тарас Тарасенко, необхідно створити єдину систему довготривалого супроводу звільнених із полону та їхніх родин.

«Вона має об’єднати медичну, психологічну, соціальну та правову допомогу. Одним із можливих рішень є індивідуальний маршрут відновлення та персональний координатор, який допомагатиме людині взаємодіяти з різними установами. Не ще один чиновник, до якого потрібно записуватися на прийом, а фахівець, здатний допомогти вирішити конкретні питання», – зауважив парламентар.

2. Повноцінне медичне обстеження та довготривала реабілітація

Після завершення первинних реінтеграційних заходів звільнені можуть і надалі потребувати лікування, регулярних обстежень і психологічної допомоги. Окреме значення має документування наслідків перебування в полоні, зокрема тих, які проявляються не одразу.

«Необхідно належно документувати всі наслідки полону, забезпечувати регулярні обстеження та продовження лікування після завершення первинних реінтеграційних заходів», – наголосив Тарас Тарасенко.

Під час обговорення також порушували питання тривалості первинної реінтеграції. Напрацьовані за результатами міжнародного форуму «Повернення – спільна справа» пропозиції передбачають удосконалення відповідних заходів, зокрема в межах 31-45 днів із можливістю продовження за клінічними показаннями. Водночас тривалість перебування в центрі не замінює необхідності подальшого медичного спостереження та лікування.

3. Усунення бюрократичних перешкод

Після повернення додому захисникам і захисницям доводиться вирішувати питання поновлення документів, військового обліку, виплат і правового статусу, а також взаємодіяти з різними державними органами. Ці процедури не повинні ускладнювати відновлення людини.

«Відновлення документів, питання військового обліку, виплат, правового статусу та взаємодії між державними органами не повинні перетворюватися на нове випробування для людини, яка повернулася з полону», – акцентував народний депутат.

Серед підходів, які обговорювали учасники круглого столу, – кейс-менеджмент, створення єдиного вікна для отримання допомоги та цифровий обмін даними між відомствами. Також розглядалася ідея «Кабінету звільненого з полону», який міг би спростити доступ до інформації та послуг за умови належного захисту персональних і медичних даних.

4. Професійна підготовка фахівців і належна допомога в громадах

«Довіра до системи починається не з електронного кабінету чи правильно оформленого документа. Вона починається з людини, яка зустрічає захисника, вислуховує його і справді здатна допомогти», – зазначив Тарас Тарасенко.

За його словами, потрібні єдині стандарти роботи, підготовлені лікарі, психологи, соціальні працівники та координатори, які розуміють специфіку пережитого полону і здатні допомогти не лише у великих спеціалізованих центрах, а й за місцем проживання.

5. Підтримка родин полонених і зниклих безвісти

Допомога сім’ям необхідна ще під час очікування на повернення близьких. Після звільнення захисника підтримка може знадобитися всій родині, якій доводиться адаптуватися до змін після тривалої розлуки та пережитих випробувань.

«Сім’ї полонених і зниклих безвісти потребують допомоги ще під час очікування. А після звільнення захисника психологічна підтримка та сімейна реінтеграція мають бути доступними для всіх, хто цього потребує», – наголосив народний депутат.

Окремо Тарас Тарасенко наголосив на важливості права звільненого з полону самостійно визначати своє подальше життя.

«Цей аспект нерідко губиться за обговоренням медичних процедур, соціальних гарантій і державних програм. Але навіть найкраща система реабілітації буде неповною, якщо не враховуватиме бажань самої людини. Тобто ми повинні повернути людині не лише здоров’я, а й право самостійно обирати своє майбутнє. Продовжити військову службу, повернутися до цивільного життя, здобути нову професію, створити власну справу – кожен із цих шляхів заслуговує на повагу та підтримку», – підсумував Тарас Тарасенко.