Сергій Колебошин про майбутнє української школи та підготовку вчителів

В межах проєкту «Велике будівництво» будують та ремонтують майже півтори сотні шкіл. Це важливо, але ж головна проблема системи освіти – не в будівлях, а в людях. Як змінити застарілу систему?

Дійсно, будь-які реформи в медицині, державотворенні чи освіті – це про людей і для людей, а не тільки про оновлення будівель та нове обладнання. У нас вже декілька років триває реформа освіти. Але вийдіть на вулицю та запитайте, що таке «Нова українська школа», – відповідь дадуть не всі.

А що таке «Нова українська школа»?

НУШ – це про нові підходи в школі. Зараз телефон чи комп’ютер містять стільки нових знань, скільки не під силу втримати в голові жодній людині. Тому і роль вчителя тепер стала інакшою. Сьогодні це людина, яка має бути помічником дитини, її «навігатором» у сучасному світі. Людина, яка допомагає здобувати інформацію, критично її осмислювати, вчить працювати в команді.

Світ не поділений на окремі дисципліни, все взаємопов’язано. Оскільки змінюється роль вчителя, то мають змінюватися і підходи до навчання вчителів.

Хто буде навчати цим новим підходам? 

Цьому питанню, з моєї точки зору, в нас приділяється мало уваги. Сьогодні професія вчителя – одна з найменш престижних. Вже декілька років поспіль найнижчий бал для вступу на бюджетні місця – у педагогічних вишах на спеціальності математика та фізика. Професію вчителя обирають за залишковим принципом.

І якраз проблема з вчителями фізики та математики системна, глибока. Річ у тім, що ми не виховуємо в школах дітей, яким ці предмети будуть цікавими. Як наслідок – діти потім не йдуть в науку, і в нас відсутній прошарок науковців. У підсумку в країні відсутні фахівці, які формують додану вартість. І одна з першопричин цьому – проблема з педагогічною освітою.

В українських школах працює близько 440 тисяч вчителів. Їхній перепідготовці приділяється вкрай мало уваги. Ми ж не можемо чекати, поки нинішні педагоги підуть на пенсію, а лише потім запускати нових. Маємо підготувати до нових умов усіх.

Позитивні приклади є. Зокрема, Одеська академія неперервної освіти. Це освітній простір для педагогів, де кожен може навчитися працювати відповідно до сучасних реалій.

Коли реформа дасть результат і діти матимуть бажання йти до школи і навчатися?

Це не історія одного дня. Будь-яка зміна в освіті може показати результат через роки. Можна закупити нове обладнання, перерізати стрічку нової школи. Але побачити вчителя, який мислить по-новому, до якого хочуть йти діти – це важкий еволюційний процес.

По-перше, треба перевчати нинішніх педагогів. По-друге, потрібно по-новому вчити майбутніх вчителів. А щоб запроваджувати нові стандарти, треба мати законодавчі можливості.

В цьому допоможе Закон «Про повну загальну середню освіту», який ми ухвалили в січні. Це, по суті, закон про всі школи в Україні. У ньому – багато норм, які дозволяють децентралізацію в підготовці та перепідготовці вчителів.

Займатися цим можна було на базі державних академій, а тепер держава може ліцензувати і  приватні компанії,  які відкривають свої курси, займаються перепідготовкою та отримують за це гроші від держави. Це нормальний бізнес. Такі компанії стануть конкурентами державних академій. В умовах коронавірусу ми хочемо розвивати структури, які можуть це робити дистанційно, вчити людину з будь-якої точки України. Подивимось, як буде розвиватися цей ринок.

Як все ж таки підняти престиж професії педагога?

Треба змінювати стандарти, саме поняття «авторитет вчителя». Його зарплата, соціальний пакет, зацікавленість громади – це може неабияк вплинути на ситуацію.

Ми робимо все, щоб підвищення зарплат відбулось, відповідні норми «зашиті» у закон про середню освіту – щоб вчитель отримував не менше трьох мінімальних зарплат. До 2024 року ми маємо вийти на зарплату 15 тис. грн, якщо рахувати по сьогоденній мінімалці. Таке завдання стоїть перед Кабміном, і профільний комітет парламенту тримає це на постійному контролі. Це те, що ми можемо робити на законодавчому рівні.

Ну а уряд, у свою чергу, має робити все, аби спростити роботу вчителя у школі, щоб він працював у нормальних умовах. І програма «Велике будівництво» якраз про це. Не забуваємо і про субвенції, які ми стараннями нашого комітету та «Слуги Народу» вибивали. Це, зокрема, програма «Спроможна школа» на побудову, реконструкцію та ремонт закладів освіти.

Ви сказали про зацікавленість громади. Що саме можуть робити ОТГ, аби зацікавити фахових вчителів?

Це може бути муніципальна надбавка до зарплати чи навіть виділення житла. Громада, яка зацікавлена в кваліфікованому вчителі, знаходить йому службове житло або надає квартиру в постійне користування – тільки щоб вчитель лишився у громаді або навіть переїхав із обласного центру. Такі приклади непоодинокі.

Адже вчитель із родиною не купить за 2 роки власну квартиру. У деяких містах будуються нові будинки і там видають квартири вчителям.

Це історія про відповідальність, це гра в довгу. Проста арифметика: будь-яка гривня, вкладена сьогодні в фізкультуру, – це в 5-6 разів економія на медицині в майбутньому. Так само і з освітою.

Наскільки школи залежать від громади?

У програмах цільових субвенцій має працювати принцип співфінансування. Адже і держава, і громада разом відповідають за навчання та виховання дітей. Наприклад, у програмі «Шкільний автобус» 70% коштів йдуть від держави, а решта – від громади.

Так само потрібні субвенції на харчоблоки, на нормальні теплі вбиральні – бо досі в багатьох сільських школах вони розміщуються на вулиці. Але нинішнього року на це вже виділені гроші.

Як у реальності громади співфінансують школи?

На моєму окрузі в Одеській області є місто Біляївка, де було створено одну з перших ОТГ в Україні – вона існує вже 5 років. У них багато можливостей, вони самі закуповують автобуси без державної допомоги.

А от сусідній Овідіопіль тільки зараз створює громаду, і там ситуація складніша. Після децентралізації потужні села відділилися та стали громадою, а Овідіопіль не став – і наприкінці цього року там закінчились гроші на безкоштовне харчування дітей 1-4 класів.

Але це питання часу. Коли мине перший етап децентралізації, до людей прийде усвідомлення, яку насправді відповідальність несе громада.