Руслан Горбенко про території пріоритетного розвитку Донбасу

Території пріоритетного розвитку – що це таке?

У нас 25 областей. У деяких бюджет із дефіцитом, і у Держбюджеті передбачена їхня фінансова підтримка. Наше завдання надати областям із дефіцитом бюджету можливості для розвитку, щоб вони вийшли хоча б на самозабезпечення.

Тому ми й почали вибудовувати стратегію створення територій пріоритетного розвитку (ТПР) – систему пільг та стимулів, зокрема податкових та митних. Це створить умови для розвитку бізнесу, а регіональні бюджети зможуть накопичувати кошти на самозабезпечення області.

Зрозуміло, що в першу чергу потребують цього Луганська та Донецька області, тому що вони постраждали від бойових дій та прийняли на себе основну кількість внутрішньо переміщених осіб.

Я розумію, що будь-яка область хотіла б отримати для свого бізнесу додаткові пільги та стимули, але ми – країна у стадії війни, тому прифронтові області для нас і пріоритет, і найбільша біль, бо реінтеграція тимчасово окупованих територій, вірніше, людей звідти, в першу чергу,  бере початок саме в Донецькій та Луганській областях.

Це щось на кшталт вільної економічної зони на Донбасі, яку раніше пропонували зробити ваші колеги по комітету?

Ні, ТПР сучасніше і ширше поняття. Дійсно, після того як парламент скасував вільну економічну зону в Криму, колеги запропонували зробити її на Донбасі. Втім, саме визначення території пріоритетного розвитку точніше відповідає стратегії розвитку регіону, в цей термін ми закладаємо набагато більше змін, щоб стимулювати розвиток Донецької та Луганської областей, водночас не відокремлюючи їх якимись особливими зонами від усієї країни.

Тож як це буде працювати на Донбасі?

Складно щось вигадати, щоб підприємці відкривали там бізнес, бо питання № 1 – це безпека. Тому ми хочемо забезпечити державні гарантії захисту інвестицій від наслідків військових дій. Тобто за будь-якої ескалації конфлікту та майнових втрат  інвестор отримає страхову компенсацію. Попереджуючи звинувачення у можливих зловживаннях з боку підприємців, хочу сказати, що разом зі стимулами будуть і запобіжники. По-перше, це закони для  малого та середнього бізнесу, окремі КВЕДИ, окремі громади, окремі інструменти на кшталт створення індустріальних парків.

Передбачені  податкові стимули, зокрема пов’язані з орендою та податком на землю. Ми пропонуємо знизити їх на 50%. Втім розуміємо, що ці податки надходять до місцевих бюджетів, відповідно, вони не отримають половину надходжень. Тому ми вже зараз обговорюємо з прем’єр-міністром питання компенсації втрат із Держбюджету, щоб все ж так надати підприємцям преференції на сплату цих податків, або компенсуючи бюджетам громад.

Ще одна нагальна проблема – високі тарифи на транспортування електроенергії. У Донецькій та Луганській областях вони найвищі. Тому ми пропонуємо нову формулу: виводитимемо середню вартість по Україні, а різницю, яка перевищуватиме цю вартість, компенсуватиме держава. Але стосуватиметься це в основному підприємств, що займаються переробкою – це харчопром, легка промисловість, також у регіоні є потенціал розвитку деревообробки.

Ваші пропозиції вписуються у Стратегію розвитку Донецької та Луганської областей, розроблену Міністерством з питань реінтеграції?

Створювати цю стратегію допомагали багато українських та міжнародних організацій, і виписана вона добре. Втім необхідно пропрацювати кожен її пункт і під область, і під окрему громаду.

Саме тому в законопроєкті про території пріоритетного розвитку ми виділяємо 18 громад, розташованих поблизу зони розмежування, та пропонуємо надати особливі умови для розвитку їхніх територій. Не слід забувати, що розроблений Кабміном і ухвалений проєкт закону №5600 теж містить окремі норми стосовно, наприклад, шахтарських містечок, але це окрема тема для розмови. 

Окрім цього законопроєкту, які ще закони потрібні, щоб стратегія розвитку регіону почала працювати?

За два з половиною року діяльності монобільшості у парламенті вже сформована база законів для стимулювання економіки, і тепер вони проєктуватимуться на територію Донецької та Луганської областей, але з певними особливостями.

Наприклад, в усіх регіонах України інвестняня супроводжує інвестора, який вкладає у проєкт від 20 млн євро. В умовах Донбасу такий супровід передбачений для інвестицій від 1 млн євро.

Або ж розвиток індустріальних парків – їх треба реєструвати у певній громаді з визначенням територіального розміщення. У Донецькій та Луганській областях ми пропонуємо відійти від цієї норми, а всі комунікації підводити за кошти області, що отримає на це субсидію із держбюджету.

Ви впевнені, що це допоможе залучити бізнес у 30-кілометрову зону від лінії розмежування?

Зараз мова про це не йде. Я сумніваюся, що хтось із середнього чи великого бізнесу зайде у цей пояс. Наше завдання в першу чергу зберегти ті підприємства, які залишилися в цій зоні, дати їм максимально лояльні умови для роботи, щоб вони не переносили виробництво на інші території чи взагалі в іншу область. Для цього пропонується звільнення від оплати податку на прибуток для підприємств з доходом (за вирахуванням непрямих податків) до 200 млн на рік протягом мінімум 5 років.

А що робити з шахтарськими містечками, де закриваються шахти?

Ще з початку 2000-х галузь давала роботу близько 120 тис. працівників та забезпечувала життя понад 30 шахтарських мономістечок, але все це ціною дотацій з держбюджету, які сягали 2,5 млрд доларів на рік.

Зараз ми бачимо світові тенденції – курс на декарбонізацію, зелену енергетику. Ми розуміємо, що рано чи пізно ми також відмовимося від вугілля, але цей перехід має бути поступовий.

Без інвестицій ми не зможемо провести політику реструктуризації та реформування вугільної галузі. У нас досі на багатьох шахтах працюють відбійними молотками, а комбайни, куплені у 2012-2013 роках, зношені. Втім, досвід концесії показав, що шахти можуть бути рентабельними.

Податковий комітет додав до законопроєкту №5600 норму, яка була підтримана в залі ВРУ,  вона стосується реформації шахтарських містечок. У ній пропонується звільнення від податку на прибуток для маленьких підприємств на 15 років та субсидії на додаткову оплату праці.

Обговорювали це з прем’єром під час нещодавньої поїздки на Луганщину?

Так, бо проблема шахт – це не лише проблема шахтарів. Це про енергобезпеку нашої країни. Нам необхідно розвивати власну вугільну промисловість. З-понад 30 шахт залишати 12-15 і вкладати в них гроші. Інші закрити, а шахтарів переводити на працюючі, тому що там недобір працівників 30-40%.

Якраз це обговорювали з прем’єром та віцепрем’єром – треба розв’язати проблему енергобезпеки країни, а для Луганщини забезпечити збереження та розвиток мономістечок.

Як далі триватиме робота над поправками до другого читання по проєкту закону  №6403?

Ми  сформуємо робочу групу з представників уряду та парламенту, щоб далі разом із підприємцями обговорювати поправки та пропозиції до другого читання. Гадаю, потрібна буде не одна зустріч, щоб дійти консенсусу, бо багато побажань від бізнесу несумісні із можливостями бюджету. Тож шукатимемо рішення, а потім вже будемо дискутувати в парламенті.

Які ще законопроєкти пріоритетні для вашого комітету?

Перші два роки у парламенті ми розв’язували проблеми «з колес»: приїжджали до регіону, спілкувалися з людьми, обговорювали проблематику і в найкоротші терміни намагалися їм допомогти.

Одна з перших наших ініціатив – щоб правоохоронці пропускали людей на неконтрольовану частину з будь-якими товарами. Ми прибрали список дозволеного, а замість нього запровадили список забороненого. Повага до українців, які перетинають КПВВ – то також початок реінтеграційних процесів.

Ми розробили законопроєкт № 5177 про компенсацію за зруйноване внаслідок воєнних дій майно, він дуже комплексний та важливий,  і не дуже просто його просувати, бо він пов’язаний з реєстрами постраждалих від збройної агресії та консолідованим позовом у міжнародних судах.  А законопроєктом № 2329 допомогли переселенцям, які до початку бойових дій взяли кредити, що потім не змогли повернути, а банки нарахували їм непідйомні відсотки. Врешті, парламент дав змогу обмежити суму відсотків за такими кредитами.

А зараз ми підійшли до глобальних законопроєктів. У першу чергу це основний законопроєкт про території пріоритетного розвитку. Він стратегічний, тезовий, тому вимагатиме розробки підзаконних актів та складної роботи з Міністерством фінансів.

Ще один надважливий законопроєкт – про перехідне правосуддя, тобто про те, що відбуватиметься після деокупації Донбасу. Він зареєстрований у парламенті, втім Венеційська комісія дала до нього багато зауважень, і його точно доведеться переписувати.