У 2022 році парламент планує ухвалити низку законопроєктів, які допоможуть суттєво підтримати економіку Донеччини та Луганщини і людей, які мешкають поблизу лінії розмежування. Про пріоритетні законопроєкти у цій сфері розповів народний депутат від фракції «Слуга Народу», заступник голови Комітету ВР з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій Руслан Горбенко.
Пакет законів про території пріоритетного розвитку
Контрольованим частинам Луганської та Донецької області потрібні стимули економічного розвитку. Вони необхідні для того, щоб забезпечити добробут мешканцям підконтрольних територій, і для того, щоб мати можливість залучати людей з тимчасово окупованих територій та забезпечити їм робочі місця.
Згадаймо досвід Німеччини: потрібно було 30 років, щоб зламати Берлінську стіну. Але зламали її не військовим шляхом чи протистоянням, а економічно. Західна Німеччина показала, що там жити краще, і східна частина сама захотіла реінтегруватися. Такий досвід точно треба залучити до стратегії деокупації тимчасово окупованих територій, який прописаний до 2035 року.
Саме цьому сприятиме законопроєкт № 6403 про території пріоритетного розвитку (ТПР), він спрямований на те, щоб зберегти малий та середній бізнес, який там ще працює. Фактично ми пропонуємо бачення розвитку прифронтових областей. Для нашого комітету це ключове завдання на 2022 рік.
Ми хочемо зробити «пояс успіху» – 30-кілометрову зону від лінії розмежування, де діятиме низка преференцій для бізнесу. Наприклад, 10 років без сплати податку на прибуток для малих та середніх підприємств з обігом до 150 млн грн на рік. Крім того, передбачені зниження податку на землю та ставок оренди.
До того ж на цій території діятимуть державні гарантії захисту інвестицій: інвестор отримає страховку, якщо втратить майно внаслідок ескалації військового конфлікту. Все це дозволить створити максимально лояльні умови для збереження та роботи підприємств поблизу лінії розмежування.
Компенсація за втрачене житло
Законопроєкт № 5177 вже внесений до порядку денного сесії парламенту, він передбачає виплати тим, хто втратив житло та майно через російську агресію на сході країни.
Звісно ж за всіма нормами міжнародного права відповідати за це та компенсувати шкоду має Російська Федерація. Зі свого боку Україна має фіксувати та оцінювати збитки, щоб притягнути РФ до відповідальності. Але держава вже сьогодні повинна допомогти тим, хто втратив майно у ході бойових дій.
За попередніми підрахунками на початок 2021 року внаслідок обстрілів знищені або пошкоджені 5540 помешкань в Донецькій області та 7432 в Луганській. І поки що немає механізму, який би гарантував виплату компенсацій.
Парламентська робоча група, яку я очолював, за сприяння низки міжнародних організацій напрацювала комплексний законопроєкт про відшкодування не лише за пошкоджене житло, але й за інше майно.
Для цього створять Державний реєстр знищеного, пошкодженого та втраченого внаслідок збройної агресії майна. За попередніми розрахунками середній розмір виплат за зруйноване житло становитиме до 300 тис. грн.
Забезпечення прав переселенців
У грудні 2021 року парламент підтримав у першому читанні законопроєкт № 4487 про забезпечення прав та свобод внутрішньо переміщених осіб. Наш комітет вже доопрацював його до другого читання та рекомендує ухвалити закон в цілому. Нарешті ми зможемо розв’язати низку проблем, з якими постійно зіштовхуються переселенці.
Багато з них роками живуть у громадах, куди вони переїхали з початком бойових дій на сході країні та планують в них залишитися. Але вони й досі не можуть користуватися усіма правами члена громади, бо не мають у ній зареєстрованого місця проживання і формально не є її мешканцями. Звідси виникають складнощі з державними послугами, виплатами, участю у місцевих справах. Час цю несправедливість виправити.
Законопроєкт скорочує термін прийняття рішення про взяття переселенців на облік, врегульовує проблему отримання житла та надання низьковідсоткових кредитів для цього. Також ми пропонуємо збільшити термін можливої відсутності переселенця за місцем проживання з 2 до 6 місяців, а у разі обґрунтованих причин – до 9 місяців.