Представник Кабміну у ВР Тарас Мельничук про комунікацію між міністрами та депутатами
Новим представником уряду у парламенті став керівник секретаріату фракції «Слуга Народу» Тарас Мельничук. Він розповів, чому цю посаду не запропонували народному депутату та навіщо Кабміну і Верховній Раді посередник у спілкуванні.
Ви не є відомим політиком, вас не надто добре знають. Отже – хто такий Тарас Мельничук?
Я керівник секретаріату фракції «Слуга Народу», мені 32 роки, народився на Тернопільщині, маю 4 вищих освіти – педагогічну, юридичну, державне управління, а також публічне управління та адміністрування (Польща). Нещодавно захистив дисертацію доктора філософії в галузі публічного управління.
Коли ж ви встигли здобути 4 освіти?
Я пішов у школу у 6 років, 4 клас «перескочив», 11 клас закінчив екстерном і у 15 років вже навчався в інституті. У 18 років був студентом двох ЗВО, вже викладав та працював юридичним консультантом, у 19 років працював юристом у Кременецькій районній держадміністрації. З чого й почався мій шлях на державній службі. А у 21 рік став директором загальноосвітньої школи у с. Попівці на Тернопільщині – мабуть, наймолодшим в Україні. Наскільки мені відомо, цей рекорд ще ніхто не побив.
Чому з юриста ви раптом стали директором школи?
Мав відпрацювати у школі після закінчення педагогічної освіти, бо вчився на бюджеті. Крім того, мав дипломи з відзнакою, і це була справа честі та можливість на практиці перевірити набуті знання, уміння і навички. Іншими словами, хотів перевірити, чого був вартий на справі. Тому я пішов працювати вчителем у школу та за сумісництвом викладати право в ПТУ. Згодом мені запропонували посаду директора школи.
Це був цікавий досвід. Мені був 21 рік, а у деяких викладачів педагогічний стаж був більший. Непросто було домовлятися, але порозуміння було. Я завжди ставив пріоритетом те, що в кожного своя специфіка характеру, мислення, свій життєвий досвід. Але ми маємо максимально якісно навчати дітей та створити комфортні умови для розвитку в школі і поза її межами. І ми досягали результату: в короткий період часу за показниками стали однією з найкращих шкіл в регіоні.
А як потрапили на роботу до Верховної Ради?
Мені запропонували посаду заступника голови Кременецької державної райадміністрації з гуманітарних питань, мені тоді якраз виповнилось 24 роки, а через рік роботи я вступив до Національної академії державного управління при Президентові України на спеціальність парламентаризм і парламентська діяльність в державному управлінні.
Паралельно пішов на стажування до Верховної Ради в Комітет державного будівництва і регіональної політики. Там дуже професійний секретаріат, і мене залучали до різного роду діяльності. Тоді ж працював помічником народного депутата. Я займався напрямком регіональної політики, місцевим самоврядуванням, державним будівництвом, публічним управлінням. Це був той момент, коли працював за профілем, маючи досвід роботи у різних сферах на місцевому рівні.
Згодом працював радником міністра Кабінету міністрів, займався зв’язками з Верховною Радою і питаннями центральних органів виконавчої влади, які безпосередньо підпорядковувалися Кабміну.
Врешті вирішив йти на державну службу, виграв конкурс на заступника керівника апарату Київської облдержадміністрації, але мене одразу призначили в.о. керівника апарату. І вже звідти перевівся до Апарату Верховної Ради головним консультантом, але виконував обов’язки керівника секретаріату депутатської фракції «Слуга Народу». На цю ж посаду невдовзі був призначений. І на цій позиції знаходжуся дотепер.
У вас нова посада, але ви залишаєтесь працювати у секретаріаті фракції. Це не є порушенням?
Керівник секретаріату фракції не є держслужбовцем. А посада постійного представника Кабміну у Верховній Раді – це робота на громадських засадах, вона не оплачується. Тобто ніяких порушень тут немає.
Під час обговорення вашої кандидатури прем’єр-міністр сказав, що ви добре знаєте склад Кабміну. Звідки така обізнаність?
Подання на призначення уряду та окремих міністрів здійснюється на основі пропозиції коаліції депутатських фракцій згідно з Конституцією. Депутатська фракція «Слуга Народу» є монобільшістю, тобто має статус і права коаліції, а отже організаційна та апаратна частина, пов’язана з будь-яким призначенням чи звільненням міністрів, була у зоні моєї прямої відповідальності.
Тому мені добре знайомі всі очільники міністерств, і вони, як мені здається, знають мене. Також я добре знаю особисто весь склад депутатської фракції, і не тільки нашої. Тож думаю, у нас не має бути проблем із комунікацією – ні з представниками уряду, ні з депутатами.
До вас представниками уряду в парламенті були здебільшого народні депутати. І раптом від цієї традиції відійшли. Як гадаєте, чому?
Дійсно, раніше, як правило, на цю посаду призначали народних депутатів, і це питання серйозно політизувалося. Але специфіка представника Кабміну у Верховній Раді здебільшого полягає в роботі над комунікацією з депутатськими фракціями, групами, і перш за все з депутатською фракцією, яка має права коаліції – «Слуга Народу».
Це процес апаратний, технократичний, часто бюрократичний, але для того, щоб імплементувати ті чи інші рішення, необхідні точність в юридичному супроводі, дотримання законів, регламенту та процедур. Припускаю, що саме через це було ухвалене рішення довірити мені цю роботу.
Чим конкретно ви займатиметесь на цій посаді?
Забезпечуватиму комунікацію між Кабміном та депутатським корпусом. Зокрема це комунікація міністерств з парламентськими комітетами та депутатів особисто з представниками уряду.
У Верховній Раді – 422 народних депутати, і в кожного з них є своя суб’єктивна думка з певного питання чи законопроєкту. Є вона і у міністерств. І моя функція якраз і полягає у тому, щоб максимально збалансувати бачення суб’єктів законодавчої ініціативи – уряду та народних депутатів.
Треба налагодити спілкування на різних стадіях – під час розробки законопроєктів, у період їхнього опрацювання в комітетах, на стадії обговорення з депутатськими фракціями в частині підтримки законопроєкту в першому чи в другому читаннях або ж обговорювати принципові правки.
Але часто депутати не йдуть на компроміс та подають законопроєкти, альтернативні урядовим. Це гальмує розгляд та ухвалення потрібних законів. На вашу думку, як розв’язати цю проблему?
Насамперед треба розуміти, що Конституція гарантує народним депутатам право законодавчої ініціативи, і ніхто не може це право обмежити.
Тому іноді виникає ситуація, коли народними депутатами реєструються альтернативні законопроєкти до урядових без урахування фактору практичної імплементації цих законів на виконавчій стадії.
Безперечно, урядові проєкти законів, як правило, якісно опрацьовані через специфіку функцій виконавчої влади, оскільки саме на останню покладено Конституцією обов’язок виконання, формування та реалізації державної політики.
Але. Саме Верховна Рада своєю більшістю від складу, шляхом голосування народними депутатами, як правило, це 226 голосів, має виключне право ухвалювати ці закони. Тобто нормативно-правові акти імперативного характеру – такі, що обов’язкові до виконання.
Моє завдання якраз в тому і полягає, щоб мінімізувати розбіжності між баченням, сприяти досягненню компромісу між урядом, комітетами, фракціями, групами та іншими учасниками парламентського процесу. Тоді буде можливість максимально швидко розглянути та ухвалити потрібні рішення.
І в результаті суспільство отримає якісні закони, ефективно імплементовані органами виконавчої влади, відповідатимуть політичній волі народних депутатів і забезпечуватимуть інтереси громадян та держави в цілому.
