Ампутації, ураження зору й слуху, травми нервової системи та опорно-рухового апарату: тисячі військових і цивільних в Україна мають тяжкі поранення. Для багатьох із них питання повернення до роботи стає не просто соціальним викликом, а щоденною боротьбою з бар’єрами — фізичними, організаційними та бюрократичними.
Саме ці прогалини має усунути законопроєкт №14389, що передбачає удосконалення механізму забезпечення розумного пристосування на робочому місці для осіб з інвалідністю. Йдеться про створення таких умов праці, які дозволяють людині виконувати професійні обов’язки на рівні з іншими працівниками — без дискримінації та формального підходу.
Авторка ініціативи, народна депутатка від «Слуги Народу», голова Комітету Верховної Ради з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів Галина Третьякова, наголошує: законопроєкт є продовженням системної реформи у сфері працевлаштування осіб з інвалідністю та виконанням міжнародних зобов’язань України.
«Ратифікувавши Конвенцію про права осіб з інвалідністю, Україна взяла на себе чіткі зобов’язання, зокрема щодо реалізації статті 27 — права на працю та зайнятість. Ми вже зробили важливий крок, поширивши 4-відсоткову квоту на працевлаштування осіб з інвалідністю і на державний сектор, і на органи місцевого самоврядування. Це було закріплено законопроєктом №5344-д, який набув чинності на початку 2026 року. Тепер наше завдання — забезпечити не лише формальне виконання квоти, а реальні умови для роботи», – зазначила вона.
За словами парламентарки, законопроєкт чітко визначає обов’язок роботодавця здійснювати заходи розумного пристосування на всіх етапах трудових відносин — від прийняття на роботу до професійного навчання, перепідготовки та просування по службі.
«Підставою для розумного пристосування є заява особи з інвалідністю та її індивідуальна програма реабілітації або відповідні висновки фахівців. При цьому саме людина має пріоритетне право визначати, які саме заходи їй необхідні. Це принципово важливо — не роботодавець «знає краще», а сама людина формулює свої потреби», – підкреслила Галина Третьякова.
Відмова у впровадженні таких заходів можлива лише у випадку, якщо вони створюють для роботодавця непропорційний або невиправданий тягар. Законопроєкт визначає критерії такої оцінки — з урахуванням фінансових, матеріальних і організаційних ресурсів підприємства, можливості отримання компенсації чи дотації, а також очікуваної користі для працівника.
«Ми розвантажили працівника в потенційно конфліктних ситуаціях. Якщо роботодавець відмовляє — саме він має довести, що це невиправданий тягар. Не людина повинна виправдовувати своє право на роботу, а роботодавець — обґрунтовувати відмову. Це зміна філософії», – наголосила народна депутатка.
Фінансування заходів розумного пристосування передбачено з різних джерел: власних коштів роботодавця, місцевих бюджетів, Державного фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, а також у межах програм сприяння зайнятості. Право на компенсацію витрат або отримання дотації матимуть і особи з інвалідністю, які є фізичними особами-підприємцями або здійснюють незалежну професійну діяльність.
«Кількість людей, які потребують адаптованих робочих місць, зростатиме. У цих умовах якісний механізм розумного пристосування — це не декларація і не «соціальна опція», а прямий обов’язок держави. Йдеться про повернення до активного життя тисяч українців, які через війну чи інші обставини набули інвалідності. Законопроєкт має забезпечити їм реальні, а не формальні рівні можливості на ринку праці», – резюмувала Галина Третьякова.