«Або ти в армії, або ти для армії»: Антон Назаренко про допомогу ЗСУ

Від початку повномасштабної війни підтримка військових стала частиною щоденного життя українців. Однак із часом емоційний запал згасає, а збори даються дедалі важче. Про службу, власний досвід волонтерства та силу навіть найменших донатів розповідає Антон Назаренко – молодший сержант, командир екіпажу безпілотників у 24-й окремій механізованій бригаді. Тримав оборону в районі Часового Яру, наразі проходить лікування.

У 2020 році Антон Назаренко був обраний депутатом Київської районної в м. Полтаві ради від партії «Слуга Народу». У листопаді 2024 року був мобілізований до лав Збройних Сил України.

Ще до служби в Збройних силах Антон відчував внутрішню потребу бути корисним. За його словами, він чітко усвідомив просту формулу: або ти в армії, або ти для армії. Саме тому він долучався до волонтерства – організовував благодійні гумористичні заходи, концерти, донатив сам і намагався підтримувати військових усіма доступними способами.

Однією з найяскравіших історій для нього став збір на, здавалося б, дрібну екіпіровку – наколінники та налокітники. На початку повномасштабної війни знайомий Антона, військовий, попросив допомогти зібрати кошти саме на ці речі. Збір швидко закрили, спорядження відправили. Уже за кілька днів військовий написав: під час обстрілу він спускався в підвал, падав на коліна, і саме наколінники врятували йому ноги та здоров’я. За словами Антона, якби збір закрили хоча б на день пізніше, наслідки могли бути значно гіршими. Ця історія стала для нього доказом того, що кожен донат має значення, навіть якщо здається незначним.

Зараз, зізнається Антон, збори йдуть значно важче, ніж раніше. І це триває вже тривалий час. Він розуміє людей: усі втомилися, психологічне виснаження відчувається повсюдно. Саме тому він категорично проти примусу.

«Я не вірю в насильницькі донати. Людина має розуміти, навіщо вона допомагає, і робити це свідомо. Тиск викликає лише відторгнення», – говорить Антон.

Водночас він визнає: людям варто нагадувати про збори та пояснювати, на що саме йдуть кошти. З власного досвіду він знає, що без прямого контакту багато хто просто прогортає оголошення в соцмережах. Саме тому Антон використовував креативні формати – інтерактиви в соцмережах, особисті звернення, нестандартні ідеї, які допомагали залучити увагу людей.

Вже під час служби в ЗСУ Антон неодноразово бачив приклади потужної волонтерської підтримки. Для одного з його побратимів волонтери зібрали кошти та придбали автомобіль, необхідний для переміщення їхньої групи. Згодом передали генератори, зимову гуму, колеса. Допомога надходила системно й регулярно. Такі історії, за його словами, не просто полегшують службу, а й додають віри в людей.

Антон Назаренко переконаний: з часом змінюється не лише ситуація на фронті, а й психологічний стан суспільства. На початку війни був один етап прийняття реальності, зараз – інший, і попереду будуть нові. У цьому немає нічиєї провини.

«Не потрібно шукати винних у тому, що донатять менше. Кожен зараз тримає свій фронт – хтось воює, хтось працює, хтось допомагає. Головне – робити свою справу чесно і по-людськи», – підсумовує він.