Павло Сушко про відстоювання у парламенті прав дітей з особливими освітніми потребами

Спецшколи під загрозою

Під виглядом турботи про дітей попередня влада оголосила реформу інтернатних закладів  – так звану деінституціалізацію. На папері реформа мала створити такі умови, за яких потреба в інтернатах чи дитячих будинках просто зникне. Мовляв, всі діти повинні зростати в сім’ї, а жоден інший заклад не здатен замінити любов та турботу батьків. На практиці це призвело лише до закриття одних спецзакладів та переведення дітей в інші спецзаклади з часто гіршими умовами.

Хоча справжня причина, чому закриваються заклади, – банальна нестача коштів. Під виглядом реформи місцева влада заощаджує на тих, хто не може себе захистити, – на дітях.

Спеціальні школи опинилися під загрозою. За 3 роки реформи виявилося, що єдині інтернатні заклади, які можливо закрити швидко, – це спеціальні школи для дітей з особливими освітніми потребами. Адже там діти, яким не потрібно шукати дім та родину, оскільки вони в неї є.

Це робиться і через погрози батькам позбавити їхніх прав, і через ухвалення низки підзаконних актів, які ставлять батьків дітей з особливими освітніми потребами у принизливе становище. На думки батьків та педагогів не звертається жодної уваги, їх не чують.

Реформаторам здається, що вони краще за батьків знають, що ліпше для дітей з особливими освітніми потребами, а їхнє навчання у спеціальних школах з цілодобовим перебуванням видається як небажання батьків займатися вихованням дитини.

За логікою реформаторів, потрібно заборонити і можновладцям відправляти своїх дітей у закордонні пансіони на навчання. Адже їхні діти теж розлучаються надовго з сім’єю, приїздять додому, у кращому випадку, двічі на рік. Але чомусь про це не говориться.

Прихильники ліквідації всіх інтернатних закладів стверджують: якщо спецзаклади існуватимуть, туди завжди буде бажання влаштувати дітей. Мовляв, батьки просто не хочуть вникати у специфіку виховання своїх «особливих» дітей.

Але ситуація зовсім інша: батьки якраз і бажають допомогти отримати освіту дитині з особливими освітніми потребами.

Наголошую: я – за сімейні форми виховання. Я – за створення малих групових будинків, розвиток усиновлення, створення прийомних сімей та дитячих будинків для сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Але я проти бездумного злочинного руйнування системи спеціальної та спеціалізованої освіти.

Спецшколи VS інклюзія

Іноземний та український досвіди свідчать: завжди буде категорія дітей, яким категорично не підходить інклюзія.

В загальноосвітніх школах відсутні необхідні фахівці. Реабілітологи, дефектологи, спеціалісти із навчання жестової мови та шрифту Брайлю – їх по всій країні не вистачає.

Програма навчання у спеціальних школах триваліша, ніж в загальноосвітній. А тому в інклюзивних школах діти з нозологіями будуть вимушені або відставати від програми, або навчатися не з однолітками.

Залишивши спецшколи, ліквідувавши при них пансіони, одні діти будуть мати доступ до спеціальної освіти, а інші – у селах – ні. В останніх буде лише одна альтернатива: інклюзія, яка їм може не підійти. Або індивідуальне навчання, що, вочевидь, не сприяє соціалізації та розвитку дитини.

Це – пряма дискримінація дітей за ознакою місця проживання. Не всі батьки мають можливість ось так легко змінити роботу та місце проживання.

Висновок один: перш ніж закривати заклади спеціальної освіти, потрібно пересвідчитися, що всі діти забезпечені якісними соціальними послугами та для них доступна інклюзія.

Світова практика

За кордоном спеціальна освіта розвивається паралельно з інклюзивною. Навколо спеціальної школи розбудовується специфічна інфраструктура та центри допомоги особам з інвалідністю.

Як правило, всі закордонні школи мають пансіон, що розглядається не лише як місце тимчасового проживання дітей, а і як ще один з елементів соціалізації. Там, наприклад, незрячих дітей привчають до самостійного ведення домашнього господарства.

У Канаді існує Школа Росс Макдональд. Це провінційний заклад, що навчає незрячих, слабозорих та сліпоглухих учнів – від дитячого садку до закінчення середньої школи. Він приймає на навчання учнів з кількох провінцій, а також має пансіон для розміщення тих, хто не мешкає у цьому районі. Окрім своїх учнів школа надає послуги окружним шкільним радам для незрячих та сліпоглухих учнів у межах короткострокових програм та консультацій. Всі послуги надаються безоплатно як батькам, так і шкільним радам.

У Школі Перкінса для незрячих, найстарішому в США навчальному закладі, існує як денна форма навчання, так і з можливістю цілодобового перебування для учнів від 3 до 22 років.

У Королівській школі для незрячих, що в англійському Ліверпулі, навчаються до 66 учнів віком від 2 років. Всі учні мають зорові або множинні порушення, включно розумові від середнього ступеня до тяжких. Діти навчаються в невеликих групах з великою кількістю співробітників. Діти та підлітки віком 2-19 років можуть залишатися на ніч у спецкорпусі на певну кількість днів. Все залежить від обраної програми навчання.

У спеціальному освітньому центрі ім. Брайля для незрячих дітей в Бидгощі працює інтернат з безоплатним проживанням. В інтернаті можуть залишатися учні, які мешкають у різних частинах Польщі, з молодшого шкільного віку до закінчення шкільної освіти (24 роки). Пансіон надається протягом навчального року – крім  зимових, літніх канікул та державних свят.

Парламентське розслідування і висновки

Декілька місяців, відтоді як у парламенті Тимчасова слідча комісія розслідує порушення прав дітей внаслідок впровадження реформи деінституціалізації.

Разом із колегами ми вже об’їздили низку регіонів, де виявили порушення прав дітей та їхніх батьків при реформуванні системи закладів інституційного догляду та виховання. Ми на власні очі побачили дійсні наслідки реформи. Відчули дисонанс між тим, який вигляд це має у звітах, та тим, як вона реалізована.

Крім фіксації порушень ми хочемо визначити оптимальний законодавчий шлях для реалізації мети деінституціалізації дітей, уникаючи  масової ліквідації спеціальних та санаторних шкіл.

Окрім роботи ТСК  ми готуємо відповідний законопроєкт, спрямований на захист прав та інтересів дітей з особливими освітніми потребами.

Учасники ТСК закликають реформаторів звернути увагу на загальноосвітні школи-інтернати, де у реальному часі відбуваються кричущі порушення.

Сподіваюся, що ТСК стане комунікаційним майданчиком між відомствами і місцевими органами влади та самоврядування. Адже мета у всіх нас одна – дотримання прав дітей та їхнє реальне гарантування з боку держави.