Павло Сушко про уроки кіно в школі та глядацьку грамотність

Наскільки поширена у світі практика кіноосвіти в школах?

Україна в цьому сенсі, на жаль, відстає від інших європейських країн. Адже раніше в нашій державі про це не думали, але за будь-якої нагоди кожна нова влада розповідала про необхідність розвитку кіноіндустрії.

Цікавий досвід у наших сусідів, у Польщі, де свого часу запустили проєкт «Шкільна фільмотека» для старшокласників – ігрове, документальне та анімаційне кіно. У циклі занять із кожної теми є повнометражний і короткометражний фільми. Дискусії вихованців з теоретиками кіно надихає та мотивує до творчості. В кінцевому результаті все це сприяє розвиткові глядацької грамотності.

Який сенс ви закладаєте у поняття «глядацька грамотність»?

Коли ми кажемо про глядацьку грамотність, йдеться не про те, «як дивитися відео». А про вміння критично осмислювати переглянуте, аналізувати, робити висновки, розрізняти якісне від примітивного.

«Неозброєний» глядач під час перегляду сприймає картинку фрагментарно. Він звертає увагу на видовищність, розважальність, динаміку подій. При цьому не вловлює загального змісту, соціальної спрямованості, етичного аспекту.

Важливо вміти формувати свої погляди на ті чи інші події або обставини, що показані у фільмі. Також варто розвивати у населення проєктне мислення – структуроване розуміння етапів реалізації кінопроєкту. А ще – закладати культуру розуміння кіномистецтва.

Проаналізувавши успішний світовий досвід, можна легко дійти головного висновку: розвивати глядацьку грамотність потрібно змалечку.

В сучасному світі дезінформації глядацька грамотність не менш важлива за читацьку. Адже ми щоденно споживаємо аудіовізуальний продукт, інколи навіть не помічаючи цього.

Згадаймо процес формування читацької грамотності: її формує «розбір на атоми» літератури у школах та університетах. Завдяки цьому ми глибше усвідомлюємо підтекст, який автор закладає у свій твір. Або трагічність історії чи персонажу. І головне: це дає можливість винести нам уроки, щоб у власному житті не повторювати помилок. Власне, для цього ми і навчаємось.

Нещодавно ви обговорювали проблему кіноосвіти із заступником голови профільного комітету Сергієм Колебошиним, представниками МОНу та кіноспільноти. Про що ви домовилися?

Ми розуміємо, що навички сприйняття аудіовізуального продукту, яку ми називаємо «глядацька грамотність», самі по собі не з’явилися. І, мабуть, не з’являться, якщо цим не зайнятися централізовано.

А тому ми дійшли розуміння, що настав час змін, і розглядаємо кіно як новий предмет у школах. Саме він може стати ключовим стимулом для розвитку креативності та системності мислення.

Ми домовилися про можливість введення в освітню програму вивчення історії та практики кіновиробництва. Це, за попереднім задумом, можна реалізувати в межах шкільної програми з мистецтва.

Цього року Міносвіти запропонує та запустить пілотний проєкт з дошкільнятами у дитсадках Одеси та Харкова з перспективою запровадження такого курсу в школах.

Відомо, що конкретно вивчатимуть діти?

Паралельно з пілотним проєктом спільно з Міністерством освіти ми розробимо стратегію впровадження шкільної кіноосвіти. Важливо обґрунтувати доцільність проведення експерименту та чого ми хочемо досягти. Адже формування навчальної програми повинно мати науковий підхід.

Згодом представники парламенту, Інституту модернізації змісту освіти та Міносвіти почнуть формувати навчальний план. Крім того, МОН надасть наукового керівника для опрацювання імплементації кіно до базової освіти.

Власне, після цього можна буде детальніше говорити, якою буде кіноосвіта в школах, що вивчатимуть та як на уроках поєднуватимуть практику з теорією.

Важливим аспектом у створенні навчальної програми є формування аудіовізуального контенту. Тому ретельно буде опрацьовуватись питання експертизи фільмів, які можна показувати дітям.

Попри таку тимчасову невідомість щодо програми, ми зараз вже думаємо про ще одну ініціативу –  запровадження у школах фільммейкінгу. Адже його у сучасному світі на базовому рівні можна виконувати і зі смартфона. А оскільки майже у кожної дитини є такий девайс, після отримання знань малеча одразу зможе практикуватися у «виробництві» контенту.

Чи будуть залучені до цього процесу кінофахівці?

Щоб кіноосвіта не була відірвана від реальності, до процесу обов’язково потрібно залучати і режисерів, і операторів, і сценаристів, і продюсерів. Причому це має бути ще на етапі формування програми.

Кінофахівці мають передати вчителям свої знання про повний процес створення фільмів, специфіку кіно, створення форми та змісту стрічок. Таким чином вчителі отримають і підвищення кваліфікації, і стануть самостійними педагогічними одиницями в системі освіти.