Павло Сушко про парламентську боротьбу проти наслідків деінституціалізації

У парламенті підбили підсумки за перших пів року діяльності Тимчасової слідчої комісії з розслідування випадків порушень прав дітей на чолі з головою й ініціатором її створення – заступником голови фракції «Слуга Народу» Павлом Сушком. Він об’єднав у слідчій комісії представників різних політичних сил, щоб звернути увагу влади всіх рівнів на критичну ситуацію із станом справ у сфері захисту прав дітей.

Народні депутати-члени ТСК у відповідь на скарги батьків зі всієї України розбиралися з наслідками реформи деінституціалізації.

Які проблеми підняли на поверхню члени ТСК, що не помічала влада на місцях роками? Що побачили на власні очі народні обранці в регіонах під час виїзних засідань? Як парламентарі борються проти чиновницької бюрократії, що калічить долі дітей? Чи буде продовжувати роботу ТСК? Про це детальніше розповідає голова комісії, народний депутат Павло Сушко.

Показники деінституціалізації VS доля дитини

Ледь не кожна попередня влада демонстративно розповідала, що турбується про дітей. І особливо про найвразливіші категорії: дітей-сиріт, позбавлених батьківського піклування, дітей з інвалідністю та дітей з особливими освітніми потребами. Чиновники різного рівня часто на камери навідувалися до закладів для дітей та обіцяли всіх влаштувати у сімейні форми виховання.

У 2017 році розпочалася реформа інтернатних закладів – так звана деінституціалізація. Тоді ухвалили низку підзаконних нормативних актів.

З’явилася Національна стратегія реформування системи інституційного догляду та виховання дітей на 2017-2026 роки. Але перед її ухваленням не провели, на мою думку, належного аналізу причин потрапляння дітей до інтернатних закладів. Чиновники поставили в один ряд і дитячі будинки для дітей-сиріт, і освітні заклади для дітей з особливими освітніми потребами.

Цей документ поставив під загрозу знищення системи спецосвіти в Україні. Почали масово ліквідовуватися спеціальні школи. Постало питання повного закриття до 2026 року всіх спецшкіл та навчально-реабілітаційних центрів, які мають пансіон.

Я цілком підтримую необхідність створення інклюзивного середовища. Але категорично не згоден, що це повинно відбуватися шляхом знищення цілої системи спеціальної освіти. Вона часто є єдиною можливістю для дітей з тяжкими нозологіями здобувати освіту, соціалізацію та реабілітацію. Тому у всьому світі для таких дітей функціонують спеціальні школи. Батьки мають самостійно обирати форму освіти для своєї дитини.

Завдання держави – забезпечити можливість такого вибору.

Неприпустимо зводити інклюзію до відвідування дитиною з особливими освітніми потребами загальної школи, де більшість часу вона навчається окремо від класу. Оскільки дитина з особливостями потребує більше часу для засвоєння освітньої програми і окремого підходу в навчанні. При цьому в школі відсутні необхідні фахівці, реабілітаційні послуги та корекційно-розвиткові заняття.

Згадаймо відомі випадки булінгу дітей з особливими освітніми потребами з боку однолітків, дорослих та вчителів. Необхідно також враховувати, що деяким дітям внаслідок індивідуальних особливостей інклюзивна освіта не підходить взагалі. Тільки батьки повинні вирішувати, що для їхньої дитини краще.

Спецшколи є не в кожному регіоні. А тому буває, що дитина з особливими освітніми потребами їде із дому до спеціальної школи в інше місто, де є така школа. У неї єдина мета – отримати освіту, мати впевненість у своєму майбутньому як самостійної особистості. Саме тому я проти створення чиновниками додаткових перепон для отримання дітьми освіти.

Держава повинна запобігати потраплянню дітей в інтернати через бідність батьків або їхню неспроможність займатися вихованням дитини. Для цього у кожній територіальній громаді повинні бути створені соціальні послуги для дітей та надаватися допомога малозабезпеченим сім’ям. Саме на цю мету Світовий банк виділяв Україні позику в 750 млн дол. США.

По факту кошти позики витрачаються на проведення нескінченних моніторингів та тренінгів, оплату консультантів, роботу яких фактично не видно. На реформу дитбудинків, будинків дитини та загальноосвітніх шкіл-інтернатів коштів вже немає. А вони ж і повинні бути основними об’єктами реформи деінституціалізації.

Шлях від міжфракційного депутатського об’єднання до ТСК

Очевидно, що у негативні процеси з реформою потрібно було втручатися вже на рівні парламенту. Доступність освіти для дітей з особливими освітніми потребами – це питання було серед пріоритетних, які я підняв з перших днів мого депутатства.

Восени 2020 року я ініціював, створив і очолив міжфракційне депутатське об’єднання «За права дітей з особливими освітніми потребами». Воно об’єднало понад пів сотні народних депутатів, представників різних політичних сил у парламенті. І зараз ми разом системно займаємося питаннями захисту прав дітей з інвалідністю.

Коли батьки побачили, що вперше за багато років на парламентському рівні стали підійматися питання захисту прав дітей з особливими освітніми потребами, вони почали до мене масово звертатися з проханням захистити спеціальні школи від ліквідації, бо це єдина можливість для багатьох дітей з тяжкими нозологіями здобувати освіту. Ми зафіксували, що порушення прав дітей носять масовий характер.

Пів року тому я ініціював, створив і очолив Тимчасову слідчу комісію Верховної Ради України з питань розслідування випадків та причин порушення прав дітей, до якої увійшли депутати різних політичних сил.

А у квітні цього року я увійшов до складу Постійної делегації Верховної Ради у ПАРЄ. Це відкрило можливість порушити питання захисту прав дітей з нозологіями на освіту на міжнародному рівні. Зокрема останнім часом в нашій країні висловлюють думки щодо необхідності ліквідації спеціальних шкіл, посилаючись ніби на досвід країн Європи. Тоді як з інших європейських країн нам констатували, що спеціальні школи з пансіоном – це норма в країнах Європи. І так відповідали колеги з інших країн-делегацій в ПАРЄ, з якими я обговорював питання спеціальної освіти в їхніх країнах.

Результати роботи ТСК

За пів року роботи ми вже об’їхали багато областей України з робочими візитами до закладів для дітей. Провели засідання на місцях в обласних держадміністраціях. З місцевою владою розбирали проблемні питання та шукали шляхи їх вирішення для забезпечення інтересів дітей. Зробили те, що за роки проведення реформи не зробили міністерські чиновники.

Що ми спільно з членами слідчої комісії виявили під час візитів у регіони?

• Цинічність підходу до реформування закладів для дітей. Коли керівництво області хоче ліквідувати щойно відреформований заклад для дітей нового зразка. Це ми бачили на Прикарпатті з Теплим домом. При цьому хотіли залишити заклади в набагато гіршому стані.

На Закарпатті, до прикладу, одночасно ліквідували всі спецшколи для дітей з інтелектуальними порушеннями. Де та як будуть навчатися діти, місцевих чиновників не цікавить.

•  В деяких регіонах реформа проводиться варварськими способами. Дітей повертають до сімей з інтернатних закладів лише задля покращення статистики, без попереднього вивчення умов для цього.

Ми виявили випадок, коли дитину, яка 4 роки навчалася та фактично жила в школі-інтернаті, відправили до біологічної матері. А вона жодного разу доньку не відвідувала в закладі, не телефонувала, не забирала на вихідні, взагалі не виходила на зв’язок з представниками інтернату. Через 4 дні дитину відібрали від матері, бо дитина була в небезпеці.

• Деякі діти через закриття закладів лише на паперах повертаються до батьків, а фактично переводяться до інтернатних закладів інших областей.
•  У певних областях діє негласна заборона на влаштування дітей у будинки дитини. Новонароджені діти, від яких відмовилися батьки, інколи живуть в лікарнях. Вони чекають, поки вирішиться їхня доля.

Не можна вводити якісь заборони та знищувати існуюче до створення гідної альтернативи. Тільки таким еволюційним шляхом, виважено та помірковано повинна відбуватися реформа.

Саме тому ми разом з колегами-депутатами два роки боролися за внесення змін до Стратегії деінституціалізації. Провели численні зустрічі і переговори на найвищому рівні державної влади. З прем`єр-міністром та членами Кабінету Міністрів України шукали компроміс. Подали низку звернень та запитів. Запропонували свою редакцію змін до Стратегії. І в результаті її було змінено.

Що передбачає новий документ?

1. До 2026 року не припинять свою роботу спецзаклади загальної середньої освіти, спеціалізованої освіти, зарахування в які проходить за конкурсом, та ліцеї, що забезпечують виключно профільну середню освіту.
2. Виключено відсотки скорочення закладів. Це дозволяє реалізовувати Стратегію продумано, а не в гонитві за показниками.

Що далі?

Наразі Тимчасова слідча комісія – це єдиний орган, який комплексно вивчає і реагує на проблеми дітей.

Він також є майданчиком, що об’єднує представників різних відомств, рівнів влади, правоохоронних органів та громадськості. Ми спільно шукаємо вирішення проблемних питань для поліпшення становища дітей і забезпечення їхніх кращих інтересів.

Тому наша ТСК продовжить розслідування задля кращої долі дітей. Верховна Рада підтримала постанову про звіт нашої слідчої комісії за шість місяців роботи та продовження діяльності ще на пів року. До всього на адресу ТСК продовжують надходити скарги та матеріали, які потребують додаткового вивчення.