Олег Бондаренко про побутові відходи, промислові викиди та пластикові пакети

Управління відходами

Ми плануємо вже в березні ухвалити в цілому законопроєкт №2207-1-д про систему управління відходами, яку країна намагається запровадити впродовж шести років. Минулого скликання ця ініціатива двічі потрапляла до парламенту, але знімалася з розгляду – здебільшого через лобіювання деяких фінансово-промислових груп.

Ухвалення рамкового закону відкриє величезне поле для діяльності з управління відходами. Потім ми зможемо ухвалювати нові суміжні закони – «Про відходи електронного та електричного обладнання», «Про  управління відходами видобувної галузі», «Про тару і упаковку». До речі, саме упаковка – це найбільша частина відходів від населення, і з нею маємо найбільше проблем для довкілля.

Таким чином до кінця 2021 року ми впровадимо систему управління відходами. Відтепер замість того, аби створювати нові сміттєзвалища,  зможемо переробляти сміття й навіть заробляти на ньому. Законопроєкт № 2207-1-д запроваджує такі ж самі правила поводження з відходами, як і в розвинених країнах Європи.

Також плануємо розгорнути муніципальне роздільне збирання відходів, створити прозорі умови для залучення інвестицій на побудову сміттєпереробних об’єктів, вирішити питання сміттєзвалищ, які забруднюють воду і ґрунти. Це дасть можливість створити нові робочі місця, на вулицях почистішає – тож матимемо менше ризиків для здоров’я.

Окрім того, запроваджуємо розширену відповідальність виробників товарів. Роздільне збирання, перевезення та контроль таких відходів, як упаковка, електричне та електронне обладнання, батарейки і акумулятори, транспортні засоби, мастила, оливи, шини, текстиль тощо у складі побутових відходів, буде фінансуватися не за рахунок тарифу від населення, а за рахунок внесків від виробників продукції.

Менше промислових викидів

Ні для кого не секрет, що в Україні щороку зростає рівень забруднення атмосферного повітря. Ба більше, ВООЗ вважає, що Україна – це країна із найбільшим впливом забруднення повітря на здоров’я людини в Європі. Так, у 2019 році найвищий показник забруднення був у Кривому Розі, Маріуполі, Дніпрі, Одесі та Кам’янському. Там розташовані великі промислові підприємства, а звідти – підвищений вміст у повітрі як пилу (PM_2.5, PM₁₀), так і специфічних шкідливих речовин: формальдегіду, фенолу, фтористого водню, аміаку.

Щоб усвідомити розміри лиха, варто подивитися на статистику: щороку забруднення навколишнього середовища вбиває втричі більше за ВІЛ/СНІД, туберкульоз та малярію разом узяті. В Україні помирає близько 60 тисяч людей на рік через забруднення навколишнього середовища. За цим показником ми посідаємо четверте місце серед європейських країн.

До того ж тривалий вплив забруднення повітря є фактором ризику серцево-судинних захворювань, які сьогодні є головною причиною смертності в Україні. Якщо казати про світові показники, то у 2017 році забруднення довкілля взагалі спричинило 8,3 млн передчасних смертей.

Що ще потрібно для того, аби зрозуміти важливість зменшення промислових викидів в атмосферу? Саме тому ми маємо ухвалити євроінтеграційний законопроєкт №4167 «Про запобігання, зменшення та контроль промислового забруднення». На жаль, даний документ не був підтриманий Верховною Радою на минулому пленарному тижні і відправлений на повторне перше читання. Комітет з питань екологічної політики його доопрацює та внесе в залу на повторне перше читання. Не буду приховувати: ми маємо певний супротив промислових підприємств і груп. Вони намагаються не допустити ухвалення або відтермінувати його, щоб залишити собі статус-кво.

Попередні технологічні нормативи допустимих викидів забруднюючих речовин затверджувалися ще в 2008 році та передбачали певні зобов’язання для промисловців про поступове зменшення викидів. Але жодне промислове підприємство не виконало ці зобов’язання в повному обсязі, і тепер після закінчення терміну нормативів вони звертаються до Міндовкілля з проханням продовжити зобов’язання, та при цьому не звітують, що попередні зобов’язання виконали. Йдеться не лише про зменшення викидів, а й про екологічну модернізацію підприємств.

Натомість забруднювачі переводять діалог в напрямок фінансування з боку держави. Мовляв, «ми взяли зобов’язання, але не можемо їх виконати, тож надайте нам матеріальну допомогу у вигляді повернення  екоподатків або прямих субвенцій з держбюджету. І за рахунок цих пільг ми будемо модернізуватися і зможемо тоді виконати зобов’язання». Така «вимога» суперечить загальноєвропейському принципові «забруднювач платить» та, за думкою комітету, не може бути проваджена у законодавство. Тим не менш, Комітет з питань екологічної політики погоджується з необхідністю напрацювання в подальшому дієвих та якісних механізмів залучення коштів для екологічної модернізації підприємств.

Але зараз ми рішуче налаштовані контролювати викиди великих промислових підприємств у сферах енергетики, металургії, хімічної промисловості та інших. Запроваджуємо один інтегрований дозвіл замість кількох різних дозволів: на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, спеціальне водокористування, здійснення операцій у сфері поводження з відходами.

Також ми даємо більший спектр повноважень із контролю за промисловими викидами для Державної екологічної інспекції.

Окрім того, передбачаємо час для переходу підприємств на найкращі доступні технології, що максимально зменшать вплив викидів на довкілля відповідно до європейських норм.

Державний екологічний контроль

Цього року ми плануємо запровадити новий державний екологічний контроль. Ця реформа є невід’ємною складовою у питанні зменшення промислового забруднення. Законопроєкт №3091 «Про державний екологічний контроль» дозволить якісно забезпечити подальшу роботу всіх механізмів, над якими ми зараз працюємо.

Йдеться і про запобігання надмірного утворення відходів, і про невиконання промисловістю вимог, які вони на себе взяли. Законопроєктом змінюються підстави та порядок проведення перевірок, з іншого боку – діяльність Держекоінспекції на законодавчому рівні стає максимально прозорою для запобігання корупції, в якій ДЕІ так часто звинувачується.

Важлива зміна – ми передаємо до Держекоінспекції функції, які притаманні іншим центральним органам влади – лісагентству, рибагентству, геонадрам. Нам потрібно, щоб був єдиний якісний орган, що відповідає за систему державного екологічного контролю і не допустить зловживань в питанні забруднення довкілля, користування природними ресурсами.

Зараз будь-яке підприємство-забруднювач отримує від Міндовкілля дозвіл, в якому прописується гранично допустима норма викидів за кожною з речовин. Якщо вночі завод викидає шкідливі речовини, і вміст сірки в повітрі збільшується в 20 разів, Держекоінспекція має перевірити підприємство і, зафіксувавши перевищення, оштрафувати й стягнути завдану довкіллю шкоду. Також вона призупиняє діяльність джерел викидів на період, поки керівництво не призведе викиди відповідно до встановлених норм.

Але зараз цей механізм не діє. Чому? Тому що в Держекоінспекції немає достатніх повноважень, щоб встановити факт забруднення і рухатися в бік притягнення до відповідальності.

Саме тому ми надаємо Держекоінспекції нові повноваження щодо перевірок, можливості заходити на підприємства, притягати до відповідальності і зупиняти діяльність забруднювача. Ми намагаємось зробити цей орган влади дієвим, щоб він користувався повноваженнями для запобігання наслідків екологічних проблем.

До того ж ми запровадимо інтегровану автоматизовану систему «Екологічний інспектор», до якої будуть вноситись плани перевірок, плани заходів та звіти. Система буде відкритою, загальнодоступною, щоб не говорили про тиск держави на бізнес.

Ще одним механізмом контролю над промисловим забрудненням є запровадження системи моніторингу за якістю атмосферного повітря. В Україні існує окремий Закон «Про охорону атмосферного повітря», який потребує суттєвого доопрацювання, в тому числі для обов’язкового  впровадження такої системи моніторингу. Натомість, зараз у нас немає жодних обмежень щодо встановлення такої системи – але її чомусь так і не створено. Чому так? Або через недостатнє фінансування як на державному, так і на місцевому рівнях, або через неналежний контроль за забрудненням у місцевих громадах, які найбільше потерпають від підприємств-забруднювачів. Наше завдання – за три роки поетапно запровадити в країні дієву та публічну систему моніторингу атмосферного повітря, в результаті чого кожна людина за бажання отримуватиме інформацію про стан повітря у своєму місті і про шкідливість для її здоров’я. Також Міндовкілля та Держекоінспекція зможуть впливати на діяльність забруднювача, якщо побачать перевищення норм.

Спрощуємо умови надрокористування

Тут ми говоримо про законопроєкт № 4187 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підтримки розвитку вітчизняних галузей надрокористування». Фактично в ньому йдеться про спрощення умов надрокористування. Йдеться про більш легкий спосіб отримання ліцензій, прозорість ведення діяльності, зменшення кількості документів, які подаються в Держгеонадра на отримання дозволів.

Ми запроваджуємо принцип єдиного вікна, коли документи подаються не в декілька органів, а в один. Потенційний надрокористувач може в будь-який момент подивитися, де знаходяться його документи і на якому етапі перебуває отримання ліцензії.

Також плануємо запровадити інтерактивну карту надрокористувача, де максимально надаватимуть інформацію щодо існуючих закладів корисних копалин.

Наразі даний законопроєкт знаходиться в комітеті на доопрацюванні і готується до повторного розгляду.

Життя без пакетиків   

Ще одна важлива зміна – зменшуємо попит на використання пластикових пакетів в Україні. Мінімізуючи їхній обіг, ми запобігаємо забрудненню довкілля.

Так, пропонується заборонити розповсюдження пластикових пакетів у місцях торгівлі, громадського харчування та надання послуг. Обмеження не поширюватимуться лише на надлегкі пластикові пакети з товщиною стінки до 15 мікрон та розмірами 225х345х450 мм, що використовуються як первинна упаковка для м’яса, риби та продуктів з них, а також сипучих продуктів. Вони будуть заборонені з 2023 року, коли ми створимо їхню альтернативу.

Будемо поступово привчати людей до пакетів і торбинок багаторазового використання, паперових пакетів, біорозкладних. Треба зупинити цей процес безперервної шкоди довкіллю. Вона стає досить великою, і ми це розуміємо, коли пластикові пакети знаходять будь-де від Гімалаїв до Маріанського жолоба. Основною проблемою пластикових пакетів є те, що їх дуже складно збирати та економічно невигідно переробляти, вони розкладаються надмірно великий час, і навіть розкладені  перетворюються на мікропластик, який так само шкодить довкіллю, забруднює океани та повітря, потрапляє до шлунків тварин, чим спричиняє  хвороби та їхню передчасну загибель.

На тих, хто продовжуватиме роздавати пакети, чекає відповідальність. Держспоживслужба перевірятиме магазини та кафе.

Зазначені законопроєкти – це надважлива частина діяльності екологічного комітету, але, насправді, обсяг його діяльності значно більший – запобігання техногенним катастрофам, пожежам, повеням, змінам клімату, а також стале природокористування, екологічна безпека тощо.

Комітет з питань екологічної політики та природокористування та я особисто працюємо над екологізацією нашої держави, над запровадженням європейських цінностей та збереженням довкілля для прийдешніх поколінь.