Микита Потураєв про «Велику реставрацію», нові правила реклами та «холівар за борщ»

Почнемо з президентського проєкту «Велика реставрація». Коли має стартувати відновлення 100 архітектурних пам’яток?

«Велика реставрація» має стартувати цього року, на неї закладені бюджетні кошти. Проєкт ініційований Президентом, а «операційний виконавець» – Міністерство культури. Але ми будемо надавати законодавчу підтримку. Просувати законопроєкти, ініційовані урядом, частину – ініціювати від нашого комітету.

Відбір об’єктів для реставрації вже відбувається. Міністерство культури працює разом із місцевою владою, фахівцями, громадськими активістами. Передусім визначається пріоритетність. Є пам’ятки, які треба рятувати негайно: ще 2-3 роки – і ми їх втратимо повністю. Або такі, що можуть стати «якорями» в нових туристичних маршрутах. Є й інші критерії відбору.

Також з нашого боку будуть ініціативи, що напряму не входять у «Велику реставрацію», але пов’язані з охороною архітектурних пам’яток.

Головна з цих ініціатив – закон про протидію хаотичній забудові. Потреба в ньому існує роками. Без такого закону ніяка реставрація не допоможе. Потрібен системний підхід, щоб припинити спаплюження архітектурних обличь наших міст.

Яким буде механізм протидії хаотичній забудові?

Максимальна прозорість. Створення єдиного реєстру, до якого пам’ятки потраплятимуть за прозорим механізмом. Буде градація пам’яток: ось ці – варто зберегти у первісному вигляді, ці – можуть бути перебудовані, але зі збереженням певних елементів, інші – можна використовувати не за первісним призначенням, але не руйнувати.

Законопроєкт про туризм теж на порядку денному?

Так, він вже готовий. Законопроєкт №4162 спрямований на спрощення роботи в туристичній галузі для вітчизняних компаній та іноземних інвесторів. Він дає можливість вільно розвиватися внутрішньому туризму.

Звісно ж, сам по собі закон не викличе миттєвого розквіту туризму в Україні. Але він дає можливості. Ми створювали його разом із бізнесом, він дуже орієнтований на підприємців.

Які ініціативи комітет має в сфері медіа?

Вдосконалення процедури призначення членів Нацради з питань телебачення та радіомовлення. Була колізія в старому законодавстві, яка не дозволяла Нацраді легітимно працювати у проміжок часу між закінченням каденції старих членів і призначенням нових. Ми виправляємо це.

Вдосконалюється процедура конкурсного відбору членів, яких призначає Верховна Рада. А також запроваджується конкурсний відбір для тих членів, яких призначає Президент. Раніше вони призначалися просто указом, а буде прозора процедура. Такі зміни давно назріли і підтримуються нашими європейськими колегами.

Також готуємо зміни для «Суспільного». Ліквідуємо дисбаланс у призначенні членів Наглядової ради, а також усуваємо управлінські «баги», які заважали розвитку мовника. Кінцева мета – зробити всі напрямки привабливішими для глядача. Маю на увазі як телебачення, так і радіо, і діджитал.

Чи дійсно «Суспільне» за рейтингами зможе вийти на рівень провідних мовників?

«Суспільне» вже досягло успіхів у радіомовленні. Не побоюся цього слова, там прорив: інформаційні канали суспільного мовника – це радіомовлення №1.

Діджитал-платформа «Суспільного» не пасе задніх, нею користуються багато громадян.

З телебаченням – складніше. Там є застарілі хвороби, які не вилікувати за один рік. Але прогрес є, процес рухається.

Ми хочемо дати «Суспільному» додаткову фінансову мобільність, щоб вони замовляли конкурентні продукти у незалежних виробників, гнучко адаптувалися до викликів конкурентного ринку. Наразі це ускладнено.

У вас були й ініціативи з регулювання рекламного ринку…

Є великий законопроєкт про зовнішню рекламу, над яким починала працювати ще Верховна Рада 8 скликання. Ми взяли цей текст, адаптували його до сучасних реалій.

Так, він трохи обмежить «наружку», але обмежить не суттєво. Ми в жодному разі не хочемо завдати шкоди рекламному ринку. Це індустрія з сотнями мільйонів гривень податків, люди працюють, годують сім’ї.

Наша мета – аби реклама не створювала небезпеку на дорогах, не відволікала, не була візуальним сміттям. Також нам треба зробити рекламу цивілізованою, толерантною, щоб вона не порушувала гідності людей. Зокрема, прибрати сексистські меседжі.

Однією з перших ініціатив комітету ще у 2019 році були рібейти – компенсації витрат іноземних кіновиробників, які знімають фільми в Україні. Наскільки закон №1058 працює?

Він почав працювати. Можливо, ми будемо вносити зміни, зокрема, після консультацій з іноземними кіновиробниками. Треба звірити годинники, зрозуміти, чи все так працює, як планувалося.

Але вже є перша ластівка – запустився продукт Netflix, який знімається більшою частиною в Україні. Стрічка має назву The Last Mercenary («Останній найманець»), в головній ролі – Жан Клод Ван Дамм. Потенційно це має бути дуже популярний продукт.

Можна сказати, що цим зйомкам сприяв закон про рібейти?

Безперечно! Вони самі про це казали: мовляв, нарешті Україна почала залучати іноземних кіновиробників.

До речі, події в фільмі відбуваються на території України. Нарешті кіно про Україну можна знімати в Україні, а не, скажімо, в країнах Балтії, як це було з серіалом «Чорнобиль».

Законопроєкт про медіа №2693-д також потрапить до сесійної зали цього року?

Так. Ми продовжуємо консультації з індустріями, чистимо останні «баги». Дивимось, щоб документ пішов на користь нашим медійникам. Попри всі закиди, я вірю, що закон буде корисним для держави, українців, ЗМІ.

Які ще ініціативи чекати від комітету цього року?

Маємо питання авторського і суміжного права. Ми тут не головний комітет, але нас це стосується.

У 2018 році Рада ухвалила відповідний закон, він хороший. Але, як з’ясувалося, там все ж таки є білі плями. Закон так і не забезпечив прозору автоматизовану систему винагороди авторам творів – як українським, так і закордонним.

Є нова редакція закону, і ми вже почали обговорювати її разом із Комітетом з питань економічної політики.

Важливий крок – імплементація положення про охорону матеріально-культурної спадщини. Простою мовою – ми маємо виграти «холівар за борщ» і подібні національні бренди. Борщ має бути визнаний українським!

Росія веде гібридну війну кілька років, але її культурна експансія почалася набагато раніше, навіть не за радянських часів.

Питання повернення і переміщення культурних цінностей – роками існуюча проблема! Дуже складно завезти якісь експонати в Україну, постійні проблеми з митницею. І навпаки, дуже важко вивезти українські твори мистецтва за кордон.

Маєте на увазі тимчасові виставки?

Так! Ми не отримуємо тимчасових виставок і самі не показуємо своє мистецтво за кордоном. Мова не лише про антикваріат – навіть експозицію сучасних провінційних митців дуже складно вивезти за кордон. Купа документації, купа дозволів.

Сьогодні за це беруться лише люди, які в хорошому сенсі є фанатиками просування українського мистецтва. Ми спростимо процедури і дамо зелене світло культурному руху.

Минулого року український парламент ратифікував Конвенцію Тромсе про доступ до публічної інформації, чим фактично запустив цей документ в дію. Які плани в цьому напрямі?

Ми домоглися великого прориву в області доступу до публічної інформації. Наше законодавство – одне з найкращих в Європі, але, тим не менше, потребує вдосконалення. Працює робоча група, готує необхідні зміни до закону про доступ до публічної інформації.

Наприклад, ми дозволили органам місцевої влади повідомляти про свої підзаконні акти не пізніше 20 днів з моменту їхнього ухвалення. Але тепер хочемо зменшити до 10 днів.

Кінцева мета – дати кожному громадянину безперешкодний доступ до інформації про діяльність влади, як центральної, так і місцевої.

Те ж стосується доступу до архівних документів. Наразі Україна є країною номер один для всього світу з точки зору вивчення історії радянського тоталітарного режиму. Ми відкрили архіви, вони доступні, вони цитуються в усьому світі.

Але ці архіви треба вдосконалювати, як і законодавство щодо доступу до них. Треба закладати в бюджет належне фінансування, зокрема, завершити будівлю Національного архіву, яка зараз перебуває в статусі недобудови.

Ще одне питання – оцифровка архівів. Якщо це буде зроблено, кожна людина зможе вивчити історію своєї родини. Це дуже важливо. Немає архівів – немає історичної пам’яті.