Ганна Замазєєва: «Виклики у нас щомісяця змінюються, але нам вдається їх долати»
- 327
Цьогоріч День Незалежності України – особливий. Він співпадає з півріччям героїчної боротьби українського народу з повномасштабною агресією росії. Пів року – значущий проміжок часу, за який життя кожного українця – від Президента до мешканця невеликого села – змінилося докорінно. Що змінилося, а що залишилося сталим, які є здобутки і проблеми. Про це і багато іншого ми розмовляємо з головою обласної ради від «Слуги Народу» Ганною Замазєєвою.
Минає шостий місяць повномасштабного вторгнення росії на територію України. З якими викликами зіткнулася Миколаївщина за цей час та чи всі з них вдалося вирішити?
Початок повномасштабного вторгнення був сильним ударом по нашому суспільству, і з викликами таких масштабів ми не стикалися, напевно, ніколи. В одну мить наше звичне життя з кавою зранку, походами до кіно і тихими ночами просто зруйнувалося. У перші місяці мали одну ситуацію зі своїми проблемами, наступні місяці – іншу. Я би умовно поділила ці пів року на три періоди. Перший – коли у нас взагалі не працювали магазини. Тому ми вирішили створити гуманітарний осередок, аби допомагати людям. Так, о 12-й годині 24-го лютого створили найбільший та найтоповіший гуманітарний штаб в області, який почав працювати спочатку у медичному напрямку. Подзвонили до всіх аптек області, вони звезли все, що в них було, і ввечері того ж дня станція переливання крові, лікарня швидкої медичної допомоги та інші медзаклади вже отримали від нас ліки. З наступного дня вже займалися і продовольчими товарами, які збирали з торгових мереж, які не працювали. Вони відвантажували зі своїх складів продукти, аби ми могли забезпечувати населення, яке взагалі залишилося без продовольчих товарів. Другий період був ще складнішим, коли перебили водопостачання. Тоді весь світ, вся Україна привозила до Миколаєва воду. Люди більше місяця були взагалі без води, як питної, так і технічної. Тоді це викликало і велику евакуацію населення, з якою теж допомагали. Паралельно весь цей час – перші три місяців – ми потребували допомоги і ліками, і продовольчими товарами, і одягом, памперсами, засобами гігієни, потім з водою, але протягом цього часу миколаївці допомагали Херсонщині. Ми евакуювали звідти людей через мінні поля, приймали на Миколаївщині і ділилися всім, що мали самі. Пізніше проблема з технічною водою була вирішена, але й досі не маємо нормальної питної води і отримуємо її практично з усієї України. Третій період триває і досі – регулярні бомбардування міста. Це стало дуже великою проблемою, адже значна кількість людей залишилася без вікон і дверей, що теж викликало нову хвилю евакуації. Також маємо зараз велику потреба у будівельних матеріалах, адже готуємося до опалювального сезону і розуміємо, що є квартири, де літають голуби, і опалюватись у таких випадках буде вулиця. Тобто це ще один виклик, із яким зіштовхнулися. Зараз працюємо над тим, аби це виправити, і теж завдяки допомозі великих фондів і донорів, які надають нам ОСБ-плити, скло, гроші для придбання усього необхідного. Тож виклики у нас змінюються майже щомісяця, але ми їх долаємо разом.
Миколаївська область стала не лише прифронтовою, а й надійним тилом для українських захисників, що на передовій виборюють свободу для кожного українця. У чому виявляється підтримка фронту від мирних міст і сіл, як до цього процесу долучаються депутати від «Слуги Народу» на місцях?
Як я вже казала, всі місцеві депутати залишаються на місцях і щодня працюють для допомоги країні. Депутати співпрацюють із іноземними фондами, шукають автівки, амуніцію. Домовляються за регулярне постачання допомоги як місцевому населенню, так і військовим. Наші депутати відкривали збори на тепловізори, купували машини, необхідне технічне обладнання, бронежилети, шоломи – все, що могли. Зараз вони продовжують це робити, і внесок кожного справді важко недооцінити. Наприклад, у перші дні з початку повномасштабного вторгнення, коли на Баштанку, пізніше на Вознесенськ рухалися колони ворожих танків, наші депутати очолили військовий спротив та вибили їх зі своїх міст. Натомість жінки-депутати почали працювати в тилу для допомоги як цивільним, так і військовим. Відкривали свої гуманітарні штаби, налагоджували партнерські стосунки із різними фондами та забезпечували населення всім необхідним.
Підтримка внутрішньо переміщених осіб, бійців на фронті, родин з дітьми, людей старшого віку – це нині будні кожного українця. Підсумуйте, як і кому допомагали упродовж цих тривалих пів року.
В останні дні перед війною ТрО тільки створили, тобто зовсім не було налагоджене забезпечення цих формувань. Тож ми з перших днів годували бійців територіальної оборони, надавали ліки, забезпечували одягом, взуттям, робили буржуйки для опалення та приготування їжі. Купували та доставляли їм велику кількість матраців, пледів та навіть білизни – все, що могли. З військового купували та передавали тепловізори, шоломи, співпрацювали з великими фондами, які надавали різне технічне оснащення для наших військових та навіть машини. Тим паче, деякі з наших депутатів вступили до лав ЗСУ та ТрО, тому ми знали про ці проблеми від них особисто та допомагали всім нашим бригадам – 36-й, 59-й, 79-й. Зараз продовжуємо працювати у цьому напрямку і протягом місяця годуємо приблизно 2-3 тисячі бійців. Також нещодавно замовили велику партію осіннього одягу, закупили тисячу пар взуття, які вже почали передавати нашим захисникам.
У області з перших місяців діє програма «Прихисток своїм», за якою евакуйовані отримують тимчасове житло. Скільком людям вдалося допомогти на сьогодні? Яку саме допомогу отримують евакуйовані?
Програму «Прихисток своїм» ми створили у березні насамперед для того, аби евакуювати людей з Херсонщини, тимчасово окупованих територій Миколаївщини та тих населених пунктів, які були майже зруйновані. Пізніше про неї дізналися мешканці Маріуполя та намагалися потрапити саме до нашого центру. Також у той час, коли почалося бомбардування Миколаєва, у нас були два найбільш небезпечні райони – Корабельний та Інгульський, де проводилася вимушена евакуація населення, яке ми теж забезпечили притулком. Ми створили центри на безпечній території Миколаївської області, де забезпечуємо проживання в окремих кімнатах із окремими санвузлами і триразове харчування. Навіть забезпечили дітей, які довго перебували у зоні бойових дій або в окупації, вихователями та психологами. Для дітей зробили майданчики, а доросле населення залучили до роботи на користь громади. Оскільки більшість з них захотіли залишитись у цьому центрі, то плетуть маскувальні сітки, виробляють деяку продукцію та допомагають селищному голові з різними видами робіт. Через наш центр евакуювали вже більше 15 тисяч осіб. Хтось залишився, хтось пройшов транзитом – таких евакуювали в інші регіони нашої країни або за кордон – до Польщі, Румунії, Болгарії і Молдови. На сьогодні в нас є евакуація, яка відбувається одразу напряму в інші регіони, а ті люди, які хочуть залишитися в центрі, можуть жити там скільки потрібно, але у такому випадку, вони на постійній основі працюють на користь громади. Проте якщо у майбутньому збільшиться потік людей, ми пропонуватимемо їм залишатися протягом двох тижнів, а потім будемо шукати місце для постійного проживання – Захід України, центр або закордон.
Вагомої допомоги потребують зараз медичні заклади. Як у нашому регіоні із забезпеченням лікарень, реабілітаційних центрів, інших соціальних закладів? Чи потребували вони допомоги і якої саме? Яка зараз ситуація із медичним забезпеченням?
Усі медичні заклади на сьогодні забезпечені всім необхідним. З квітня в них вже зʼявилися запаси, але вони були обстріляні. Було декілька прильотів у нашу обласну онкологію, дитячу обласну лікарню, будинок дитини, лікарню швидкої медичної допомоги, тож постійно відбувається робота для налагодження усіх комунікацій. Але на сьогодні медикаменти є всі, майже вся апаратура, а було і таке, що ми отримували те, чого не було до війни. У деяких регіонах не вистачало препаратів для хімієтерапії, а саме наш обласний центр онкології надає їх у повному обсязі, тож іноді навіть приїжджають люди з Одеси, аби зробити процедуру.
На початку війни були значні проблеми із препаратами для хворих на гемодіаліз – тоді їх залишилося лише на кілька тижнів. Якраз на той час були бої на підступах Києва, тривала комендантська година, ніхто не міг перетнути міст та виїжджати. На додаток ще на усіх основних трасах країни працювали ДРГ, тому всі вантажні перевезення зупинилися. Тоді ми замовили дуже велику кількість препаратів – близько 20 тонн. Мені вдалося знайти безстрашного водія, який попросив військовий супровід. З військових погодився лише один, який нещодавно отримав поранення, і от разом ми вночі зустрічали вантаж, проводили через усі блокпости. Але це було дуже ризиковано. У результаті забезпечили всіх на три місяці та ще навіть відвантажили частину до Первомайська та Южноукраїнська.
Миколаївщина як прифронтове місто отримує значну кількість допомоги з інших регіонів. Наприклад, коли не було централізованого водопостачання, сусідня Одеська область щодня привозила і технічну, і питну воду для містян. Як зараз команда співпрацює з іншими областями України? Як Миколаївщина підтримує інші регіони?
Нас підтримують усі області, ми отримуємо допомогу з, наприклад, Рівного, Одеси, Києва та інших міст України. Ми зі свого боку допомагали Херсонщині: евакуювали людей, доставляли продукти харчування, ліки та все, що їм було потрібно, адже ми були на постійному звʼязку із міським головою Херсону. Зараз у нас дуже багато медпрепаратів, тому плануємо сформувати вантаж для Запорізької області. Раніше для наших військовополонених у Запорізькій області ми передали 3 тисячі матраців, пледів, білизни, тобто всім, що маємо, намагаємось ділитись з іншими регіонами.
Миколаївщина – регіон, де безпосередньо тривають бойові дії та є тимчасово окуповані території. Розкажіть, яка зараз ситуація у Снігурівці та інших населених пунктах? Як обласна влада підтримує населення в окупації?
Насправді підтримувати населення в окупації зараз неможливо. Якщо в перші місяці окупації ми могли та завозили медикаменти, продовольчі товари, евакуювали людей, то два місяці тому дізналися, що всі території, особливо Снігурівка, заміновані. Тобто зараз туди немає проїзду з Миколаївської області. Можна потрапити з території Херсонської області, але окупанти не дають можливості туди щось завезти. Є невеликі спроби, але це не вирішує тих проблем, що там є – з медикаментами, продтоварами, гігієною. російські військові самі нічого не роблять для їхнього вирішення і не дають жодної можливості зробити нам. Краща ситуація зі звільненими територіями та тими, що на межі розмежування, адже ми постійно на звʼязку. Там ситуація складна, тому що люди перебувають під постійними обстрілами, але сільські голови залишилися і допомагають населенню. Там дуже мало людей, але ми передаємо їм все, що необхідно.
Міжнародні гуманітарні вантажі неабияк виручають українців у складні часи, і Миколаївщина має багато закордонних партнерів. Розкажіть, із якими міжнародними фондами вдалося налагодити співпрацю?
З початку повномасштабного вторгнення знайшли величезну кількість як українських, так і міжнародних партнерів та донорів. ООН, Конгрес місцевих та регіональних влад Європи, Фундація Україна, FERREXPO, McDonald’s, HEKS EPER, Nova Ukraine, Моршинська, Галичина, ДТЕК, БРСМ-Нафта, Чернівецька, Одеська та Херсонська облради – це далеко не весь список, а лише те, що вдалося згадати одразу. Окремо кожен депутат, кожна голова громади вибудовує свої партнерські стосунки з різними компаніями, тому наша спільна робота у регіоні дає свої плоди, так би мовити. Ми намагаємося забезпечити кожного, хто потребує допомоги через війну.
Зараз Миколаївська область евакуює українців з тимчасово окупованих територій, і серед них багато дітей. Як підтримується їх психологічне та фізичне здоровʼя? Можливо, робота з психологами?
Діяла в області гаряча лінія, де надавали психологічну підтримку. Працювали із жінками, які стали жертвами насильства з боку окупантів. Передавали до Херсонщини пігулки для переривання небажаної вагітності і працювали з цими жінками у телефонному режимі. Крім психолога для евакуйованих дітей, також надавали спеціаліста для дорослих, які потребували допомоги.
Як депутати від «Слуги Народу» регіону зустріли повномасштабну війну? Наскільки швидко змогли адаптуватися до нових умов?
Кожен із депутатів проявив себе з найкращого боку. Обласні, міські, селищні депутати, голови громад, обрані від партії, всі залишилися на місцях та боролися на своєму фронті. Вони забезпечували населення, коли в перший час не працювали взагалі магазини. Навіть працювали з маленькими фермерами, які привозили мʼясо, випікали хліб та збирали з селищ, які мали продовольчі запаси, і звозили до міста, тому що тут люди не мали таких запасів їжі.
Ми входимо до списку областей, де зона активних бойових дій. До нього входять також Луганська, Донецька, Харківська, і ми – одна з перших областей, яка провела сесію обласної ради. Першу сесію організували в травні, і вона була вдалою – визнали росію агресором, не визнали жодних запланованих окупантами референдумів, ухвалили низку важливих адміністративних рішень стосовно наших медичних закладів тощо. Також хочу зазначити, що в Миколаївській області всі райради, які очолюють голови від «Слуги Народу», провели всі сесії вчасно та теж ухвалили необхідні рішення. Зараз більшість наших депутатів у лавах ЗСУ або ТрО, а інші працюють на гуманітарному фронті, адаптувалися до нових реалій та залишаються на місцях.
Можете розповісти про депутатів, котрі взяли до рук зброю і нині на передовій або в теробороні краю?
Мене вразило, наскільки насправді відважні депутати від «Слуги Народу». Наші депутати і представники місцевого самоврядування, оскільки вони все ж таки на місцях, найбільше витримали цей виклик, ніж будь-яка інша влада. Вони обрані народом, вони під час виборчої кампанії кожному дивилися в очі та обіцяли зробити їхнє життя кращим. І вони це довели! Наприклад, у Баштанському районі з 1 березня відбувалися бої, туди зайшли 300 танків. Саме депутат Миколаївської облради Віталій Гомерський створив свій батальйон, який і очолив. Пізніше дізналися, що в минулому він був десантником. Віталій разом зі своїм батальйоном два дні стояли без військової частини і захищали своє місто. У них були і загиблі, і поранені, тобто були справжні вуличні бої. Також, коли танки дійшли до Вознесенська, інший депутат облради – Владислав Невеселий – так само зі зброєю в руках, але з військовими, захищав та відстоював своє місто та своїх людей. І це не поодинокі випадки, більше половини депутатів облради зараз захищають Україну зі зброєю в руках, і це насправді вражає.
Особисто для вас з часу широкомасштабного вторгнення, який період був найважчим та найскладнішим за ці пів року?
Мабуть, як і для всієї країни, найперший, тому що це був переломний момент – ніхто не знав, як поводитись, що в пріоритеті для країни та населення, куди бігти і що робити. Було дуже важко перші дні просто адаптуватися, але робота відбувалася просто на автоматі. Другий найважчий момент був тоді, коли окупанти розбомбили будівлю облради. Це було наше життя. Там загинуло дуже багато людей. Але коли ми всі оговталися, це ще більше загартувало нас та згуртувало для роботи для нашої перемоги.
Кожен український регіон постраждав, менше або більше, від обстрілів ворога. Яка ситуація нині з відновленням пошкоджених об’єктів у нас? Коли очікувати на відбудову, які з об’єктів – серед пріоритетних, адже чимала кількість багатоповерхівок пошкоджені, а скоро почнеться осінь і опалювальний сезон?
На сьогодні ми співпрацюємо з урядом Данії, днями відбулася зустріч із Надзвичайним і Поважним Послом Королівства Данії, де ми обговорили усі можливі рівні співпраці. У першу чергу надаватиметься допомога у вигляді важкої техніки для ДСНС, яка використовується для розборів завалів та пожежних машин. Також нам допомагатимуть у підготовці до опалювального сезону, відновленні водопостачання. Данія розглядає всю Миколаївську область для відновлення економіки у районах і громадах, оскільки передбачається відновлення виробництва у безпечних районах завдяки співпраці із данським бізнесом. У перспективі також розглядаємо відновлення виробництв таких заводів, як «Океан», нашої портової індустрії, перевалочних хабів тощо. Для забезпечення опалювального сезону на сьогодні намагаємося вирішити проблему пошкоджених житлових будинків. Домовляємося про постачання скла, ОСБ-плит. Про капітальне відновлення поки що говорити зарано, оскільки Миколаївщину обстрілюють щодня.
Цьогоріч День Незалежності України має особливе значення. Кожен зрозумів особливу ціну та цінність свободи й незалежності. Що для вас означає це свято?
Я думаю, що такого рівня патріотизму, відчуття самої незалежності, усвідомлення нашої ідентичності та незламності, як буде у цей День Незалежності, ми ще, мабуть, ніколи не відчували. Я думаю, що треба буде спитати нас про це після того, як ми його переживемо, адже це будуть просто неймовірні емоції. Є такі свята, як Новий рік або Великдень, коли у всіх людей однакові щирі відчуття очікування та наближення якогось дива, як в дитинстві. Тому я думаю, що у цей день в кожного з нас прокинеться відчуття великого-великого свята, коли ми виборюємо своє майбутнє. Навіть зараз розмова про це викликає мурахи. За цей довгий час всі обʼєдналися та усвідомили, наскільки ми потужна країна та нація. Нам є за що боротися, і відважність кожного з нас зростає щодня, тому що боронимо своє – домівки, землю, близьких людей. Світ давав там три дні, а ми захищаємося вже пів року, тому що Україна – найкраща держава, за яку готові покласти життя.
Що б ви хотіли сказати, запропонувати, побажати нашим мешканцям з нагоди Дня Незалежності України?
Всі повинні розуміти, що таке справжня незалежність. Адже коли на неї не посягали, це було одне відчуття, а коли ми розплачуємось за неї своїми домівками, землею, кровʼю і життям – це новий рівень відчуттів. Тому я хочу побажати усім бути живими, здоровими та незалежними!
Поділитись:
Коментарі закриті.
