Юрій Воропаєв: «Робота на деокупованих територіях – це насамперед допомога цивільному населенню»
- 169

Російські війська зайшли до Харкова в лютому 2022 року. Бої тривали декілька днів, і тоді місто вдалося відстояти, а згодом було деокуповано і всю Харківщину. Наразі лише невеличка ділянка сходу області залишається окупованою.
Відновлення нормального життя в деокупованих регіонах – важлива, але нешвидка справа. Про те, як це відбувається в Харківській області, розповідає депутат Сєвєродонецької районної ради від «Слуги Народу» Юрій Воропаєв, який вже багато років працює у Державній службі України з надзвичайних ситуацій. Поки Луганщина окупована, він разом зі своїми підлеглими пліч-о-пліч з колегами з Харківської області сприяють ліквідації надзвичайних ситуацій та дбають про місцеве населення.
– Юрію Вікторовичу, розкажіть, будь ласка, як ви зі своїм підрозділом потрапили на Харківщину?
– Навесні минулого року російські війська просувалися Луганщиною, точилися важкі бої з Півночі на Південь від Кремінної до Попасної. Попри відчайдушну боротьбу наших захисників, росіянам поступово вдавалося займати нові населені пункти. Відповідно співробітники Сєвєродонецького районного управління ГУ ДСНС України в Луганській області до останньої можливості виконували у місцях постійної дислокації свої посадові обов’язки, а потім відступали у ті міста Луганщини, які залишались під контролем ЗСУ та були більш безпечними.
Зрештою, нам довелося покинути рідну Луганщину. Крапкою виходу було місто Дніпро. Там підрозділу дали трохи часу перепочити та направили у місто Харків, а згодом і в інші райони області для підсилення ГУ ДСНС України в Харківській області.
Хочу відзначити, що наші колеги з Харківщини дуже привітно та тепло нас зустріли, зробили все можливе, щоб ми почувалися, як вдома. Наш колектив їм за це дуже вдячний! Також з самого початку, щойно ми опинилися на Харківщині, дуже активними були волонтери, які, зокрема, годували ДСНСників, і це також була дуже гарна підтримка. Таке ставлення від колег та волонтерів дає розуміння того, що вся Україна – це твій дім, що є додатковою мотивацією служити українському народові.
– Які саме завдання співробітники Сєвєродонецького управління виконували та виконують на новому для них місці?
– Зараз ми допомагаємо нашим колегам з Харкова та області у вирішенні завдань, які ставляться перед Харківським обласним підрозділом ДСНС. Роботи тут дуже багато, бо регіон був в окупації і до того ж піддається доволі часто російським обстрілам.
Якщо говорити більш конкретно, то серед посадових обов’язків – допомога цивільному населенню та ліквідація наслідків надзвичайних ситуацій: участь у розвантаженні та подальшому транспортуванні гуманітарних вантажів для цивільних, виїзди на ліквідації наслідків російських обстрілів (тушіння пожеж, розбирання завалів, порятунок людей), наші піротехніки беруть участь у розмінуванні територій.
– Розкажіть, будь ласка, детальніше про роботу на деокупованих територіях.
– Насамперед така робота передбачає допомогу цивільному населенню: доставку гуманітарних вантажів з водою, їжею та медикаментами. У регіонах, де проходили активні бойові дії, це часто дефіцит, а тим паче якщо місто чи селище було ареною бойових дій та ще й перебувало в окупації. Навіть за таких умов місцеві з різних причин залишаються, і їм потрібно допомагати.
Друге, на що ДСНСники звертають увагу, – це питання розмінування. Спочатку територію «проходять» військові сапери, після яких можна рухатися основними дорогами спокійно, ними і користуються, коли розвозять «гуманітарку». Але розбір завалів, робота енергетиків, газовиків над відновленням електро-, водо- та газових мереж – усе це починається із обстеження територій на наявність вибухонебезпечних предметів. Тут вже підключаються піротехнічні підрозділи.
Разом із цим співробітники після деокупації регіону розпочинають роботи над розборами завалів зруйнованих будинків. Якщо у місто «прилітає», виїжджають і ліквідують наслідки. Насамперед тут треба рятувати людей, які часто потрапляють під ворожий вогонь.
– Я знаю, що ви були у відрядженнях на деокупованих територіях як Харківщини, так і на Донеччині. Поділіться своїми враженнями!
– Проїжджав з колегами село Яцьківка, що на березі річки Оскіл, на Донеччині. Для мешканців Сходу країни річка Оскіл – це популярне місце відпочинку, зокрема, і Яцьківка. Був там до повномасштабного вторгнення – дуже затишне місце! … Було…
Зараз тут із всього села залишилось вцілілими кілька домівок на околиці та дуже символічно – місцевий храм. Боляче дивитися на розтрощені домівки, де колись жили привітні люди, які приймали відпочиваючих. Береги річки поросли осокою, і колись красива річка із затишними пляжами зараз здається занедбаною невеличкою калюжею.
Морально тяжко діставати з-під завалів людей. Не буду розповідати подробиці, але у мережі багато відео та фотографій потрапляння ракет, снарядів у багатоповерхівки та наслідки – ви самі все бачите.
Сумно дивитися на зруйновані будинки: стоїть собі гарна місцева школа. Потім ми приїжджаємо на ліквідацію наслідків обстрілу і бачимо обгорілі стіни. Одним запуском ракети зруйновано втілення інтелектуальної та фізичної праці групи людей, які будували цей будинок і який простояв багато десятиріч.
– Як справляються рятувальники із таким навантаженням?
– Кожен, хто свого часу вступав на службу до лав ДСНС, знав, що буде непросто. Жага бути корисним людям та служити своїй державі, допомагали у непростій службі в мирний час, допомагають і зараз. І, звісно, багаторічний вишкіл, досвід, який я та мої колеги отримали за роки служби у мирний час, є нашою опорою.
Наш підрозділ працював у надскладних умовах на Луганщині: багато пожеж, руйнувань, постійна загроза обстрілів. Невеличкий перепочинок – і ми вже ліквідуємо наслідки обстрілів на Харківщині. Були моменти, коли до лінії фронту було 1,5–2 кілометри. І загалом, коли ми ліквідуємо наслідки обстрілів, гарантії, що у той самий район не «прилетить», немає. Тож, рятуючи інші життя, часто ризикуємо своїми – це правда.
Я пишаюся своїми колегами по службі! Вони дуже стійко виносять усі труднощі. Молодці! Дуже гідно та самовіддано виконують свої обов’язки та роблять все можливе, а іноді, здається, неможливе, щоб успішно виконати поставлені задачі! Я пишаюся ними та вдячний за роботу!