Володимир Прокопенко: «Внутрішньо переміщені особи мають гуртуватися»

Уже минуло понад 600 днів із початку повномасштабного вторгнення військ рф на територію України. З першого ж дня війни – 24 лютого – голова Сєвєродонецької районної ради та депутат від «Слуги Народу» Володимир Прокопенко допомагав своїм землякам евакуюватися із зони активних бойових дій у безпечніші райони країни та інтегруватися в нові громади. Але серед тих, кому доводилося допомагати на початку війни та протягом усіх цих 600 днів, були не тільки люди – пригадує Володимир Прокопенко.
«Одним із найбільш пам’ятних став день, коли до мене звернулися по допомогу в організації евакуації коней. У місті Кремінна, де я мешкав до повномасштабного вторгнення, розташовувалася школа верхової їзди. З перших же днів це місто зазнало обстрілів, тварин треба було евакуювати, але організація такої подорожі виявилася доволі непростим завданням», – розповів голова Сєвєродонецької районної ради.
За його словами, завдяки допомозі небайдужих земляків вдалося вивезти коней до Дніпра, а згодом – на Західну Україну. Тепер ця школа розташовується біля міста Дрогобич Львівської області.
«Об’єднавши зусилля земляків та небайдужих людей, ми разом змогли організувати перевезення 11 коней у безпечне місце. Спочатку це було місто Дніпро, де тварин розташували в одному з кінно-спортивних клубів, але їх розміщення там обходилося занадто дорого, тому пошуки більш відповідного місця постійно тривали. І таке знайшлося на Західній Україні – у місті Борщів Тернопільської області.
Коли тварини вже оговталися від переїздів, то керівник прийняв рішення відновити повноцінну роботу школи верхової їзди, але згодом йому довелося ще раз переїхати зі своїми підопічними – у село Почаєвичі, яке є передмістям Дрогобича», – розповідає історію переїздів Володимир Прокопенко.
За словами очільника Сєвєродонецької райради, тепер, перебуваючи на Львівщині, 11 прекрасних коней радують дітлахів, які вчаться на них верхової їзди. Також розглядаються можливості згодом задіяти коней у реабілітації наших військових та організувати інші напрямки роботи.
«Долею цього закладу я переймаюся і зараз, іноді навідуюся в гості. У його керівника багато планів, вірю, що йому все вдасться, а я завжди, чим зможу, допомагатиму. Вважаю, внутрішньо переміщені особи мають гуртуватися, бути небайдужими та допомагати один одному – тоді ми гідно пройдемо життєві труднощі воєнного часу!» – наголосив Володимир Прокопенко.