Роман Чередниченко: «Медики-переселенці зі Старобільської лікарні: кожен зі своєю історією, але всі з одним болем»

У квітні цього року виповнюється рік, як Старобільська багатопрофільна лікарня відновила свою роботу в місті Дніпро. Організував тоді евакуацію медичного підприємства його очільник – Роман Чередниченко, який також є головою фракції «Слуга Народу» в Біловодській селищній раді.

Про те, як це було та які результати роботи вдалося досягти протягом року, Роман розповів в інтерв’ю.

– Романе Васильовичу, у перші тижні повномасштабного військового вторгнення рф усі перебували в значному стресовому стані, важко було не розгубитися. Вам як керівнику підприємства та депутату потрібно було подбати не тільки про свою родину, а ще і про колектив та громаду. Розкажіть, будь ласка, як відбувалася евакуація підприємства, чи вдалося зберегти колектив та обладнання?

– У кожного українця, який став вимушеним переселенцем, своя історія евакуації. У мене вона така: ранком 24 лютого, почувши перші вибухи на кордоні (20 км від мого будинку), я із сім’єю зібрав уже приготовані речі й поїхав у Старобільськ. Через кілька годин у рідному Біловодську вже були росіяни… Лікарня працювала. Тоді мали спалах чергової ковідної хвилі, тому заклад практично повністю був заповнений пацієнтами, і весь персонал був на робочому місці. На той час я мав бути там, де був найбільш потрібен, – разом із колективом лікарні. Забрати тоді обладнання «з-під пацієнта» і вивезти його разом із колективом – це така собі, суперечлива ідея… А через кілька днів вже було пізно.

Тому я залишався з колективом, поки була така можливість. Два тижні ми з моєю сім’єю прожили в лікарні. Проблеми посипалися одна за одною, і їх треба було вирішувати: постачання ліків, кисню, харчів в умовах блокованої логістики. Вибухи, перші хвилі поранених, облаштування бомбосховищ, пологи в підвалі… – усе було… Окупанти на початку агресії лікарнею не цікавилися. Перші «гінці» з’явилися 9 березня і попередили, що в мене тиждень на ухвалення рішення, яке вже давно було прийнято. Тому 15-го я зібрав усіх своїх востаннє, а 16-го вже не вийшов на роботу, адже приїхала свита з лнр «приймати» лікарню…

Далі були спроби самозванців отримати доступ до електронного банківського рахунку лікарні, де залишалися чималі кошти. Та після того, як я його заблокував, зрозумів, що тепер лишатися вдома вкрай небезпечно. Тож зібрав сім’ю і поїхав. Проходили близько десятка окупаційних блокпостів з оглядом, тому евакуювати навіть документи було неможливо. А вже наступного дня до мене в будинок прийшли «гості»…

Потім кілька місяців діяльності на гуманітарному фронті, яка заповнювала шоковий вакуум після переїзду, пошуки підходящої локації і збір усіх своїх і не тільки, хто виїхав з окупованої території.

– Якими були для вас особисто і для вашого медичного центру перші тижні роботи? Чому обрали саме Дніпро та як там облаштовувались?

– Як я вже сказав, кожен із нас, хто покинув свою домівку, досі переживає всі стадії психологічного шоку. Спочатку була прострація і спустошення, потім сумніви, вагання і пошуки. Найскладнішим виявилося знайти вільне і пристосоване приміщення, де б можна було розмістити медичний заклад. Розглядали не тільки Дніпро, були й інші варіанти. Але вибір упав саме на це місто з двох причин: по-перше – тут затрималося найбільше «наших» – медиків-ВПО з Луганщини й не тільки, які шукали себе в новій реальності. І по-друге – у Дніпрі вдалося знайти пристосоване, практично готове приміщення для лікарні, яке власник готував під розміщення медичного центру, але війна змінила плани. Тому тут і облаштувався наш медичний заклад. Зібрали спочатку себе, наказавши прийняти команду «струнко», потім колектив із таких самих медиків-переселенців, як і самі. Отримали схвалення власника лікарні, і медичний колектив почав працювати.

Згодом відновили контакти зі своїми давніми партнерами – з командою GIZ-східна Україна (Deutsche Gesellschaft fur Internationale Zusammenarbait) та налагодили роботу з новими по залученню гуманітарної допомоги. Щиро вдячні команді Лікарів світу Асоціації Medicos del Mundo, благодійній організації International Medical Corpus, Міжнародному фонду медичної співпраці АІСМ (Association Internationale de Cooperation Medacale) за співпрацю, завдяки якій ми змогли швидко відновити лікувальний процес і забезпечити лікарню необхідними ресурсами для надання медичної допомоги пацієнтам.

– Як адаптувалися співробітники? Чи відбулися зміни в стосунках у колективі: стали більш дружні або навпаки – кожен занурився у свої думки?

– Колектив лікарні на 90 % складається з ВПО, і це медики не тільки зі Старобільська. З нами лікарі з Біловодська, Сєвєродонецька, Бахмута, Волновахи, Маріуполя тощо. Тобто, «всі наші», кожен зі своєю історією, але всі з одним болем. Тому взаємовідносини налаштувалися самі собою… Коли ти заповнюєш спорожнілий простір всередині себе добрими справами, це допомагає насамперед тобі самому, поступово притупляючи біль… І ти вже відчуваєш себе трохи легше, як при нирковій кольці під сильним знеболюваним, коли ще болить, але вже можеш дихати…

– Хто є пацієнтами закладу зараз? Це здебільшого ВПО? Якщо так, як вони реагують на відкриття Старобільської лікарні та можливість звернутися за медичною допомогою до земляків?

– Із самого початку роботи колектив релокованого медзакладу розумів, що головним нашим клієнтом має бути внутрішньо переміщений пацієнт, який втратив контакт зі своїм лікарем і потребує саме такої допомоги. Тому головною місією ми визначили гасло: «Ми обʼєдналися, аби допомагати один одному», і почали із центрів надання допомоги переселенцям, шелтерів, гуртожитків. До лікарні звертаються не тільки старобільчани. Для більшої впізнаваності закладу в Дніпрі ми склали два слова «Старобільськ» і «Доктор» в одне, і вийшло «Стардоктор». Так пацієнтами запам’ятовується легше.

За період провадження діяльності за новим місцем надання послуг у місті Дніпрі протягом 2022 року лікарі КНП «Старобільська БЛ» надали медичну допомогу більш ніж 7000 пацієнтам з-поміж ВПО.

І попри те, що з 2023 року Національна служба здоров’я України (НСЗУ) призупинила фінансування релокованих медзакладів за пакетами медичної допомоги, лікарня продовжує свою діяльність. На сьогодні вживаються всі заходи для забезпечення необхідною медичною допомогою безоплатно та в повному обсязі в рамках державної програми медичних гарантій громадян, які покинули місця постійного проживання і тимчасово змушені проживати в інших регіонах країни. Медзаклад укомплектований медичними кадрами відповідно до вимог НСЗУ, устаткований новим медичним обладнанням, лікарськими засобами та медичними виробами, створено умови для людей з особливими потребами.

– Які послуги центр зараз надає та як до нього можна звернутися?

– У 2022 році медичний колектив центру надавав допомогу за десятьма пакетами медичної допомоги в межах програми медичних гарантів. Але у звʼязку зі зміною у фінансуванні у 2023 році ми зосередилися на амбулаторній спеціалізованій медичній допомозі. Паралельно триває співпраця з партнерами за напрямком первинної медичної допомоги, адже більшість пацієнтів втратила зв’язок із найголовнішим лікарем у сучасній системі охорони здоров’я – з сімейним.

В рамках програми медичних гарантій медична допомога надається безоплатно. Звернутися до лікарні можна за адресою: місто Дніпро, вул. Володимира Мономаха, 17А.