«Війна ні для кого ще не скінчилась»: Людмила Костецька – про поїздки на фронт, психолого-просвітницьку діяльність та те, як бути дружиною військового

З лютого 2022 року депутатка Покровської районної ради від «Слуги Народу» Людмила Костецька почала робити все можливе, щоб підтримувати наших захисників та українців, які вимушено переїжджали до Кривого Рогу. Зараз акценти її діяльності трохи змістились і вона зосередилась на тому, щоб допомагати людям адаптуватись після досвідів війни. Невдовзі викладемо повне інтерв’ю Людмили, а поки ділимось короткими фактами

Чоловік Людмили Юрій Костецький приєднався до війська ще на початку повномасштабного вторгнення. Наскільки б це було непросто для неї та трьох дітей, дружина підтримала рішення Юрія – це був його свідомий поклик:

«Якби не пішов, якби не пішли інші чоловіки – де б ми були зараз? Коли воює один – воює вся родина. І коли ми є опорою один одного, є підтримка та взаємоповага – це навіть потім, після повернення, допомагає побудувати довірливі стосунки».

Тоді ж Людмила і розпочала активну роботу, щоб військові отримували всю необхідну підтримку. Це не просто виконання запитів бійців, а й доставка до найгарячіших точок.

«Ми виїжджали у зони активних бойових дій і о третій ранку, сну майже не було. Їхали тому, що треба було їхати. Декілька разів потрапляли під обстріл. Навіть на в’їзді в Бахмут було, що як тільки від’їхали від позиції, туди одразу був приліт. Їдемо – вирви від прильотів, стовпи електричні лежать», – згадує Людмила свої поїздки до військових.

Паралельно вона долучалась і до підтримки ВПО. Лише бюджетним ресурсом надати допомогу десяткам тисяч людей, які вимушено розпочинали своє життя з нуля в Кривому Розі, було неможливо. Тому Людмила переконана, якби не небайдужі криворіжці та всі, хто їх підтримував в ініціативах допомоги – було б складно.

Цього року за станом здоров’я чоловік демобілізувався, тож зараз вони разом із Людмилою зосереджені на соціально-психологічних проєктах. Вони стосуються людей, які найгостріше відчули на собі наслідки війни – військовослужбовці та ветерани, вимушено переміщені українці, діти й підлітки ВПО.

«Я не згодна з думкою, що ветерана треба адаптувати до повернення в суспільство. Це суспільство треба адаптувати до ветеранів, адже воно до цього не готове. І коли вони будуть повертатись ще в більшій кількості, це може привести до не дуже приємних соціальних наслідків. Я вже не говорю про дітей, які відсувають війну на собі. Коли усталиться рівновага, саме в цей момент почнуть вилазити їхні страхи, тривоги, приховане відчуття жаху. Рано чи пізно війна закінчиться, а наслідки від неї залишаться. І вже сьогодні ми маємо будувати ті сходинки для стабільності, до якої нам треба дійти після перемоги», – підкреслює Людмила Костецька.