#ГероїСередНас: Віра Векленко перетворила офіс підприємства у Кривому Розі на прихисток для переселенців

Війна зруйнувала всі плани українців. Депутатка Металургійної районної ради від «Слуги Народу» Віра Векленко – не виняток. Вона очолює інжинірингову компанію, що співпрацює з великим металургійним підприємством. Але 24 лютого перекреслило все – угоди, контракти, плани робіт.

В першу чергу Віра організувала допомогу співробітникам з інших міст – Сум, Херсона, Харкова. Але що далі?

«Воювати я не можу, підприємство не працює. Найбільший був відчай, що я не військово зобов’язана, не можу тримати зброю в руках! І тут одного дня  переглядала соцмережі і побачила, що необхідна допомога переселенцям. Люди їдуть. Їде Маріуполь, Херсон, Бахмут, Соледар. Людям потрібно було житло, прихисток. Хтось, хто б зорієнтував у новому для них місті і підтримав», – так Віра віднайшла свою нову мету.

Її ранок починався з візиту до «Народного дому» – так криворіжці називають палац культури, який після 24 лютого став стартовою точкою реєстрації нових мешканців міста. Там Віра Векленко дізнавалась про першочергові потреби людей. А це було – де перечекати, переночувати, поки в цьому хаосі і невизначеності стане сил віднайти, куди рухатись далі.

Офіс Віри знаходиться неподалік головного центру прийому ВПО, тож депутатка разом із колегами організувала переобладнання приміщення під шелтер для людей. Тут часто зупинялись ті, кому не було де залишитись у місті, хто чекав на можливість евакуюватись на захід країни чи за кордон.

Меблями, постільною білизною, технікою, рушниками допомагали міські волонтери. Віра досі вражена єдністю і згуртованістю наших людей.

«Тільки хтось чув, що необхідний холодильник, чи крупа, чи чай… Відвожу людей на вокзал, повертаюсь – а на подвір’ї вже стоїть коробка, вже все передали!» – пригадує депутатка.

За час великої війни Віра Векленко з колегами організувала прихисток для більш як 200 людей. Вони вже поїхали далі, по різним містам та країнам. Та деякі лишились у Кривому Розі і говорять, що назавжди, адже повертатись немає куди. Але всі, не зважаючи на пережиті страхи, дзвонять і пишуть, хтось заходить в гості, вже пропонує і свою допомогу. Так добро і нова дружба нікуди не зникають.

«Ми не відзначаємо зараз свята. Чому? Бо у нас є домовленість зі всіма, хто жив у нас. Коли вони будуть повертатись додому – проїжджатимуть обов’язково через нас. І тоді ми відзначимо всі пропущені через рашистів свята. І найголовніше – нашу Перемогу!» – каже Віра.