#ГероїСередНас. Олена Ігнатенко з Херсонщини організувала гуманітарний штаб в окупованому селищі

Лідерка Верхньорогачицької територіальної громади ЗеМолодіжки Херсонщини Олена Ігнатенко з перших днів повномасштабного вторгнення вирішила для себе, що треба допомагати людям щосили.

«До нашої громади майже одразу зайшли окупанти, вони обікрали все, що могли: продуктові магазини, аптеки, пошту, банки, – люди залишилися на грані виживання, тому я вирішила для себе, що потрібно допомагати. Так я стала на шлях волонтерства» – згадує Олена.

На той час вона працювала начальником Служби у справах дітей Верхньорогачицької громади. Оленою було запропоновано створити кризовий гуманітарний штаб при селищній раді, в якому вона працювала та надавала всіляку допомогу людям. Спочатку люди ділилися домашніми харчовими продуктами та ліками, а потім стало складніше. Мешканці громади розуміли, що всім треба якось виживати. Підвозу продуктів, ліків не було, так як з усіх сторін була окупація.

«Доставляти продукти харчування, засоби гігієни, медичні препарати, дитячі суміші та підгузки було дуже складно. Але ми – сильні українці, тому впоралися з цими перешкодами. Усю доставлену допомогу віддавали тим, хто її потребував. Це були  малозабезпечені  сім’ї, пенсіонери та всі інші, хто опинився в складних життєвих обставинах. Часто розвозили допомогу по домівках місцевих жителів, які проживали дуже близько до окупантів», – розповідає дівчина.

Протягом усього часу, а це було більше 5 місяців, вона з сином перебувала в окупації. Чоловік Олени з 24 лютого 2022 року захищав Україну, адже він поліцейський. Також дівчина постійно брала участь у мітингах, розвішувала жовто-блакитні «стрічки незламності» та працювала над забезпеченням населення громади харчовими продуктами, медичними препаратами, засобами гігієни, дитячими сумішами та іншим.

«Прийшов такий час, коли почались переслідування з боку окупантів всього проукраїнського населення, сімей поліцейських та військових. Коли окупанти прийшли не в одну сім’ю знайомих поліцейських, я вирішила евакуюватися на підконтрольну територію України, бо треба було вберегти життя сина», – згадує Олена.

Виїжджати було складно, адже Олена взяла на себе відповідальність ще за одну сім’ю (колеги по роботі чоловіка), в якій малюку було лише трохи більше року. Виїжджали на їхньому авто: Олена з сином і родина колеги. Черги на російських блок постах були кілометрові.

«Це було 21 липня 2022 року – спека, в машині діти, перевірки зі сторони агресора, обшуки в авто. Переглядали все, навіть дитячі іграшки, але ми витримали. Нас пропустили, і ми їхали сірою зоною, коли нас почали вслід обстрілювати з ракет. Але все це вартувало того, щоб побачити вільну, незалежну нашу неньку Україну», — розповідає дівчина.

Зараз Олена проживає в місті Миколаєві зі всією сім’єю, є волонтеркою Благодійного фонду Support Kherson та ще одного місцевого благодійного фонду. Продовжує допомагати населенню, людям з інвалідністю, одиноким батькам, багатодітним родинам, а також людям, таким як вона сама – внутрішньо переміщеним особам.

«На окупованій території лишились батьки та наша затишна домівка, яку окупанти вже не раз обшукували. Але я впевнена, що ми скоро повернемось додому, тому що наша Україна сильна та незламна. Ми переможемо, вистоїмо, відбудуємо. Кожен працює на своєму фронті. За синє небо, за жовте колосся, боротися треба, щоб краще жилося!», – впевнена дівчина.