Пошук Пошук Пошук Пошук Меню
Пошук по сайту:
Закрити

#ГероїСередНас. Олег Пилипенко з Миколаївщини очолив партизанський рух та побував у ворожому полоні

  • 767
#ГероїСередНас. Олег Пилипенко з Миколаївщини очолив партизанський рух та побував у ворожому полоні

«Миколаїв називають щитом Півдня України, ми ж стали щитом для Миколаєва», – так розповідає про події минулої весни голова Шевченківської територіальної громади, представник партії «Слуга Народу» Олег Пилипенко. Саме на території цієї громади зупинили ворожий наступ на Миколаїв та Південь загалом, і саме тут тривалий час була лінія фронту.

Олег Пилипенко зазначає, що найперші ворожі удари – близько пʼятої ранку 24 лютого – були в тому числі і на території громади. Тому тут розуміли, що є загроза та треба готуватися до всього.

«У всіх нас перші години була внутрішня паніка та нерозуміння, що робити далі. Я отримав інструкції від центру комплектації, звʼязався із представниками обласної військової адміністрації, аби розуміти наші подальші дії та поїхав на роботу. Почали облаштовувати блокпости, організовувати людей, тому що треба було допомагати Збройним силам і технікою, і загороджувальними конструкціями», – згадує Олег Пилипенко.

Очільник громади є офіцером резерву, і його військово-облікова спеціальність повʼязана із наведенням на наземні та повітряні цілі. І у перші дні повномасштабного вторгнення він зібрав коло людей-однодумців та створив так званий партизанський рух.

«Коли ми були у сірій зоні, тобто всі Збройні сили перебували в Миколаєві, то розуміли, що навіть зі стрілецькою зброєю не зможемо протистояти бронетехніці. Але у нас було те, що дійсно потрібно армії – очі, щоб мати розвіддані про переміщення колон техніки та їхній склад. Ми могли це відслідковувати, тому що в кожному селі були люди, і всі знали мій телефон. Всі дзвонили, передавали інформацію, ми розуміли, з якої відстані наші артилеристи можуть дістати та допомагали таким чином», – пояснює представник партії.

Також Пилипенко з командою допомагали коригуванням вогню та наведенням на цілі. Коли ворог зрозумів, що на цій місцевості їхні колони просто зникають, на Олега почалося полювання. Росіяни прислали до його села диверсійно-розвідувальну групу. Однієї ночі, коли очільник громади повертався додому, його машину обстріляли з гранатомету.

«Дякувати Богу, обидва снаряди пролетіли повз нас. Ми відстрілялися, перечекали до ранку, тому що могла бути засідка і на виїзді з села. Після цього стали набагато обережнішими і більше вдома я не ночував. Я щодня змінював місце ночівлі», – згадує він.

10 березня Олег Пилипенко разом із водієм розвозив цивільному населенню по селам громади хліб та одночасно збирав інформацію про пересування ворога, адже не завжди був мобільний звʼязок, аби передати її дистанційно. У одному із сіл вони потрапили до засідки, і їх взяли до полону, хоча обидва були у цивільному.

«При мені не було посвідчення голови громади, але було водійське. Коли вони побачили прізвище, то впевнилися в тому, що шукали саме мене. Нас забрали в їхній штаб в Чорнобаївці. Перший тиждень утримували в приміщеннях, де температура була нижче нуля. Вони застосовували тортури. Обливали холодною водою, коли я втрачав свідомість. Потім доводилося спати в холодному приміщенні в мокрих речах. Але найбільша проблема полягала в тому, що ми перебували в приміщеннях безпосередньо їхнього штабу, і 16 березня ЗСУ вчергове обстріляли аеродром. Десь близько 4,5 годин тривав важкий артобстріл. Було багато влучань в техніку і боєприпаси. Я можу сказати як очевидець, як це – бути в епіцентрі цього пекла. Хотілося заритися з головою під землю», – розповідає Олег Пилипенко.

Тоді там загинув російський генерал андрій мордвічев, і їхнє командування прйиняло рішення евакуюватися з Чорнобаївки до Нової Каховки. Росіяни забрали з собою всіх військовополонених, а з цивільних – лише Олега та його водія. На його думку, інших полонених цивільних, можливо, ліквідували.

Коли вони переїжджали до Нової Каховки, ЗСУ двічі обстріляли їхню колону. Жартуючи, Олег каже: «Я би сказав, що народився не в сорочці, а бронежилеті». Він згадує, що тут росіяни вже не били і навіть надали медичну допомогу.

«Найважчий був саме перший тиждень, тому що застосовували тортури. Це були і кийки, і струм, і холодна вода в мороз. Могли привʼязати до БТРу і возити дві години по морозу з голими ногами. Але в Новій Каховці мене вже завезли до військового шпиталю і надали допомогу. Тут мені вперше дали можливість повідомити, що ми живі. Тобто подзвонити довіреній особі очільника нашої ОВА Віталія Кіма та передати, що росіяни хочуть відкрити канал обміну військовополоненими на миколаївському напрямку. Перша людина, яку обміняли на цій війні 23 березня, був мій водій», – підкреслює Пилипенко.

Пізніше цей канал обміну набув офіційного статусу, і на межі Миколаївської та Херсонської областей відбулося 13 обмінів. Представника партії обміняли на 11-му – 10 червня. Він розповідає, що тоді дістався мобільного телефону, щоб просто почитати, що за ці три місяці відбулося в країні та світі.

«Коли я дивився, які глобальні зміни відбулися за цей час, у мене був просто культурний шок», – жартує Пилипенко. Уже через кілька днів після повернення додому він повернувся до виконання своїх обовʼязків.

«Я застав громаду в надскладному стані. 8 сіл були окуповані, більшість населених пунктів мали значні руйнування – і обʼєкти інфраструктури, і житлові будинки, і електромереж тощо. Але було приємно, коли багато людей долучалися до доставки гуманітарної допомоги, гасіння пожеж, відновлення електромереж, евакуації», – розповідає він.

Після повернення Олег Пилипенко долучився до організації надання гуманітарної допомоги населенню, евакуації, підтримки тих, хто був вимушений виїхати. Разом з депутатським корпусом вдалося зберегти освітню систему та організувати навчальний процес навіть на окупованій території, де росіяни тиснули на батьків учнів і намагалися заманити їх за канцелярію віддавати дітей до їхніх шкіл.

«Завдяки допомозі благодійників ми змогли забезпечити дітей з багатодітних родин планшетами, а вчителів – ноутбуками, аби вони мали можливість проводити онлайн-заняття», – каже очільник громади.

Зараз місцева влада працює над залученням міжнародних фондів, аби починати відбудову громаду, відновлювати зруйновані комунікації тощо. Але, крім розвитку громади, Олег має ще одну особисту мрію.

«Я займаюся роуп-джампінгом і вже відстрибав всі найвищі точки для роуп-джампінга в Україні, крім однієї. І ця точка – гора Шаан Кая в Криму. Тому щойно ми повернемо Крим та зʼявиться найперша змога туди потрапити – я точно закрию цей ґештальт!» – впевнений представник партії.

Поділитись:

  • Facebook
  • Twitter
  • Telegram
  • WhatsApp
  • Viber
guest
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі

СТАНЬТЕ ЧАСТИНОЮ ПОЛІТИЧНОЇ ПАРТІЇ «СЛУГА НАРОДУ»!

Приєднатися
Політика конфіденційності даних
підписників газети «Слуга Народу»
Прийняти
Privacy Policy