#ГероїСередНас. Наталія Назаренко з Чернігівщини допомагає захисникам, односельчанам та навчає школярів

Їй ніколи не було байдуже, завжди за справедливість, з гаслом «Життя – боротьба!» – це про Наталію Назаренко, вчительку англійської мови Дмитрівської школи, що в Ніжинському районі Чернігівщини, учасницю руху «Зе!Жінки» партії «Слуга Народу». З дитинства цікавилася політикою, а згодом це захоплення переросло в активну життєву та патріотичну позицію.

Напередодні повномасштабного вторгнення її учениця виборола диплом ІІІ ступеня за науково-дослідницьку роботу, над якою працювали довго і складно.

«Моя перша МАНівська робота! Я летіла в школу, як на крилах. А зустріла заплакану директорку. Ми таке бачили лише у фільмах про війну. Ви коли-небудь чули, як жахливо гуде важка військова техніка? В ту зимову ніч повз нас йшла колона з 95 одиниць, і цей страх не можна описати словами», – згадує Наталія.

Отямитися допоміг дзвінок: «Скільки?» Саме з цього слова і почалося життя в окупації. Скільки, куди, з якого боку і чиї – інформація об’єднувала чимало людей, які попри небезпеку гуртувалися і під обстрілами намагалися привезти хліб і роздати хоча б хлібину на родину.

Наталія Назаренко допомагала військовим, знаходила за кордоном ліки для односельців і чекала на 1 вересня, аби зустріти всіх своїх учнів на порозі школи.

Робота допомагала пережити їй і звістки про розстріл українських чоловіків, і пошуки активістів, і жахливі обстріли. А ще – 15 хвилин зустрічі з коханим, коли він був у селі проїздом.

«Війна – це коли ти його обіймаєш, давлячись сльозами, а в нього тільки тіло труситься, бо він не може розплакатись у відповідь, бо він – воїн. Війна – це коли подарована ним фліска висить у шафі між брендових суконь, бо вона найдорожча річ у моїй квартирі, тому що вона пахне ним. Війна – це жити від дзвінка до дзвінка», – ділиться Наталія Назаренко.

Вона чекала на 1 вересня з нетерпінням, бо там – діти. Незважаючи на повітряні тривоги, біг підтюпцем в укриття та вимкнення світла, її учні посміхаються, граються, навчаються і допомагають сподіватися і вірити.

«Кожен з нас, від маленького до великого, воює на своєму фронті у цій війні: хтось посмішкою, хтось теплим рученям, хтось ручкою в зошиті, хтось віником на тротуарі, хтось автоматом в окопі. Всі ми йдемо до спільної мети. І якщо кожен з нас буде виконувати свою роботу щиро та старатись на 101%, то ми переможемо ще швидше! Слава Героям ЗСУ!», – каже активістка.