#ГероїСередНас. Лідерка ЗеЖінок Закарпаття Наталія Штефуца з перших днів війни розпочала боротьбу на дипломатичному фронті

З перших днів повномасштабного вторгнення депутатка Закарпатської обласної ради від «Слуги Народу», лідерка «ЗеЖінок» Наталія Штефуца розпочала допомагати тим, хто шукав прихистку на Закарпатті, та боротьбу на дипломатичному фронті.

«Перші дні були дуже складними, адже Ужгород був заповнений людьми та автомобілями. У машинах були переважно жінки з дітьми, особи з інвалідністю та літні люди, які перебували в дорозі вже кілька годин чи навіть діб. Але усі ми знали, що робити. Те, що наш жіночий рух був сформований і мав налагоджену комунікацію, дуже допомогло. Депутатки в громадах розселяли людей, годували, одягали, лікували, допомагали з контактами, плели сітки, формували продовольчі пакети», – розповідає Наталія Штефуца.

За її словами, вже тоді розпочали комунікацію з міжнародними партнерами, місцевим самоврядуванням сусідніх країн. Перші тижні допомога надходила постійно, але наприкінці березня її стало відчутно менше.

Тоді депутатка вирішила, що треба діяти, стукати у серця європейців. І розпочала жіночу культурну дипломатію.

Наталія Штефуца разом із лідеркою ЗеЖінок Ужгорода та представницями закарпатського народного хору поїхали за кордон, аби розповідати про те, що відбувається в Україні. Закарпатки показували фото з України під час мітингів у різних містах, роздавали людям в руки, аби кожен міг бачити наслідки нападу рашистів. Водночас вручали прапори України мерам, волонтерам, українцям, європейцям.

Депутатка згадує, як стяги на площі в австрійському Граці розібрали за кілька хвилин та навіть просили ще – і маленькі діти, і дорослі. На кожній локації хор виконував гімн, «Червону калину», молитву за Україну та багато патріотичних пісень. Так голос України звучав у різних куточках Європи.

Зокрема, наша делегація побувала в Словаччині, Австрії, Німеччині, Італії та інших країнах. Там, окрім мітингів, зустрічалися з представниками органів місцевого самоврядування, громадськими організаціями, волонтерами, просили прихистити людей, доносити до урядів необхідність закрити небо та передавати зброю.

«Тоді ми розуміли, що панікувати не можна, що ми повинні стримувати емоції, бути зібраними, з холодним розумом діяти тут і зараз. Головне, що ми бачили віддачу, бачили, що наша тактика діє: ми їхали додому, а за нами відправляли допомогу для різних регіонів країни», – резюмувала Наталія Штефуца.