Галина Третьякова: Ветеранська політика потребує злагодженої роботи всіх органів державної влади

Ветеранська політика в Україні має стати окремим напрямом державної політики та охоплювати значно більше, ніж соціальний захист. Йдеться, зокрема, про медицину, освіту, зайнятість, житло, реабілітацію, підприємництво та пенсійне забезпечення.

Про це повідомила народна депутатка від «Слуги Народу», голова Комітету ВР з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів Галина Третьякова.

«Ветеранська політика не може обмежуватися лише соціальним захистом. Вона охоплює широкий спектр державних політик та сфер суспільного життя – оборону, охорону здоров’я, соціальний захист, освіту, зайнятість, економіку, житло, місцеве самоврядування, реабілітацію, підприємництво, пенсійне забезпечення та інші напрями», – зазначила парламентарка.

Водночас, зауважила вона, ветеранська політика не закінчується після завершення військової служби та продовжується навіть після смерті захисника чи захисниці – через збереження пам’яті та шани.

«Україна не повинна втрачати пам’ять про подвиг людей, які захищали державу під час повномасштабного вторгнення та в попередні роки війни», – наголосила Галина Третьякова.

Саме тому, акцентувала очільниця профільного Комітету, ветеранська політика є міжсекторальною та потребує злагодженої роботи всіх органів державної влади.

Окремо Галина Третьякова звернула увагу на проблеми українського законодавства, значна частина якого сформувалася під впливом законодавчих підходів радянського періоду.

За її словами, чинне законодавство містить чимало положень, у яких держава «гарантує безоплатно» певні послуги або пільги. Однак на практиці залишається принципове питання – хто саме відповідає за реалізацію такої гарантії.

Тому, вважає Галина Третьякова, необхідно чітко визначати, хто є тим «фронт-офісом», який безпосередньо зустрічає ветерана чи ветеранку та забезпечує реалізацію їхнього права. Також має бути визначена фінансова модель кожної пільги – за рахунок державного чи місцевого бюджету та з якого джерела здійснюється її фінансування.

«Безоплатного нічого нема. Потрібно чітко встановити, за рахунок чого надається та чи інша пільга», – зазначила Галина Третьякова.

У цьому контексті народна депутатка згадала законопроєкт №5651-2 щодо пільг з оплати проїзду та деяких інших пільг, який передбачає механізм верифікації ветерана на етапі, коли він стає пасажиром. За її словами, відповідний механізм компенсації є достатньо складним та напрацьовувався за участю різних міністерств. Галина Третьякова закликала підтримати цей законопроєкт і сприяти його пріоритетному розгляду у Верховній Раді.

Крім того, очільниця профільного Комітету акцентувала на нових організаційних моделях підтримки ветеранів і ветеранок. Зокрема, йдеться про фахівців із супроводу ветеранів – спеціалістів, які безпосередньо працюють із ветеранами й ветеранками та іншими особами, на яких поширюється законодавство про статус ветеранів.

Третьякова розповіла, що на сьогодні таких фахівців налічується менше 3 тисяч, однак доступ до них забезпечується не завжди.

«Ще одним важливим елементом системи підтримки є ветеранські простори. Вони можуть використовуватися не лише для безпосередньої підтримки ветеранів, а й громадськими організаціями та іншими установами для реалізації відповідних ініціатив і є фактично в ЦНАПАх для ветерана», – повідомила Галина Третьякова.

Також важливим питанням парламентарка назвала й розмежування повноважень між державними органами та територіальними громадами.

«Після повернення до цивільного життя ветеран безпосередньо живе у громаді, а отже саме громада має відігравати важливу роль у його зустрічі, підтримці та забезпеченні доступу до необхідних послуг», – вважає Третьякова.

При цьому, додала вона, виникають практичні труднощі, особливо у великих громадах, де кількість ветеранів може бути значною, тому система має бути побудована таким чином, щоб жоден ветеран і ветеранка не залишалися без належної уваги та доступу до передбачених державою можливостей і послуг, а держава має діяти проактивно.

«Ветеранська політика потребує не лише окремого законодавчого та інституційного оформлення, а й чіткого розподілу повноважень, визначення відповідальних органів, фінансових механізмів та ефективної взаємодії між державою, громадами та іншими учасниками системи», – підсумувала Галина Третьякова.