Нам потрібні реальні гарантії безпеки.
Не колись, а сьогодні.
Не рядок у Конституції про те, що ми прагнемо вступити в НАТО, а конкретні інструкції – хто, що і в який термін робить, коли нам потрібен захист.
Не черговий меморандум на одну сторінку, а документ, який ратифікують усі, хто під ним підпишеться. Який пройде перевірку всеукраїнським референдумом, на якому зможе висловитися кожен, а не лише той, хто голосніше за всіх кричить.
Це наша мета.
Але.
Досягаючи її, ми не будемо жертвувати ні своїм суверенітетом, ні людьми, ні територіями. Про це ми завжди говоримо на всіх раундах переговорів, онлайн і наживо, у Білорусі, і в Туреччині, куди нам вдалося перенести переговорний майданчик.
Ми не будемо відмовлятися від нашого цивілізаційного вибору, який полягає в тому, що ми хочемо возз’єднатися з нашою європейською родиною, від якої нас силою колись відлучили.
Зараз хотіли зробити те саме. Але ми подорослішали, винесли уроки з історії, стали сильними та змусили з нами рахуватися. Ця сила, яку демонструють наші військові, наше суспільство, дозволяє нам без вагань відкидати будь-які ультиматуми.
І з цією силою ми підемо далі, бо це ще не кінець, хоча вже й не початок. Попереду багато роботи, але ніхто не сумнівається, що ми гідно пройдемо всі випробування на всіх фронтах.