В Україні цьогоріч набув чинності закон про безпеку в школах. Зміни покликані докорінно переглянути підходи до охорони навчальних закладів та захисту учасників освітнього процесу під час війни.
Про деталі напрацювання документа, виклики під час його реалізації та автономію шкіл розповіла народна депутатка від «Слуги Народу», членкиня Комітету ВР з питань освіти, науки та інновацій Юлія Гришина.
За її словами, безпека під час війни — це не формальність, а гостра необхідність.
«На тлі повномасштабної війни, наявності зброї у цивільному обігу та зростання ризиків ПТСР, школи залишаються зонами підвищеного ризику через масове скупчення дітей і педагогів. Ініціатором законопроєкту виступило МВС, оскільки відомство має реальні дані про трагічні випадки в закладах освіти по всій країні, а не лише у прифронтових регіонах. Законопроєкт не так просто давався, але стало абсолютно зрозуміло, що нам обов’язково необхідно посилити безпеку в школах», — зазначила парламентарка.
Вона додала, що старі підходи, коли двері шкіл були фактично відчинені для будь-кого, більше не відповідали вимогам часу та потребували невідкладного перегляду.
«Забезпечення безпеки — це відповідальність. Дуже багато дискусій було з органами місцевого самоврядування, засновниками закладів освіти, директорами шкіл. Багато було тривожних таких моментів, коли потрібно було по-новому подивитися на школу, що це повинна бути інша школа в умовах війни. Але ми знайшли компроміси з різних питань і ухвалили цей законопроєкт», — розповіла політикиня.
Втім, попри ухвалення документа парламентом, практична реалізація норм у громадах вимагає часу та більшої активізації освітян. Наразі МВС активно долучається до роз’яснювальної роботи в регіонах, тоді як освітній сектор місцями потребує активнішого включення.
«По-перше, повинні бути напрацьовані підзаконні нормативні акти, тому що без них закон не працює: де розписати всі норми, конкретизувати, а потім ще й навчити людей, має бути практика застосування і так далі. Правила доступу і перебування в школах — це один із основних моментів, які можуть забезпечити безпеку дітей у закладах освіти», — зауважила народна депутатка.
Впровадження безпекових заходів перегукується із загальним процесом децентралізації та наданням автономії закладам освіти. Проте, як зазначає Юлія Гришина, не всі громади та директори шкіл готові брати на себе відповідальність за ухвалення фінансових та організаційних рішень.
«Школи мають свою автономію. Це правильно. Школи повинні брати на себе відповідальність. Ми повинні відходити якнайдалі від радянської системи освіти. Кожен керівник на своєму місці повинен мати повноваження і повинен брати на себе відповідальність. Не всі громади та школи до цього готові, багатьом ще некомфортно ухвалювати рішення, але ми йдемо цим шляхом», — акцентувала Юлія Гришина.
Одним із найдискусійніших питань залишається регламентація входу батьків до навчальних закладів. В Україні роками існувала практика, коли батьки могли вільно заходити до будівлі чи класів. Водночас у багатьох розвинених країнах Європи школа вважається закритим середовищем, орієнтованим винятково на освітній процес.
«По-перше, зараз війна, а по-друге, ось, наприклад, у більшості європейських країн так не прийнято. Ми не можемо на рівні парламенту прописувати дрібні деталі для кожної школи, тому ці правила регламентуватиме МОН із правом певної свободи для самих закладів освіти. Але наразі українська освітня система перебуває на етапі еволюційної трансформації, де безпека учнів та вчителів стала головним пріоритетом», — резюмувала парламентарка.