Голос Захисників: інтеграція ветеранів до цивільного життя
- 62
До Дня Захисників та Захисниць України публікуємо серію історій про людей, завдяки яким Україна продовжує боротьбу. Це ветерани, які повернулися з війни до цивільного життя та почали його заново. Адже повернення для ветерана – це початок нового етапу, пов’язаного з адаптацією до цивільного життя, відновленням, пошуком роботи, вирішенням соціальних і побутових питань та побудовою нового життя. У кожного цей шлях різний. Хтось повертається до професії, хтось змінює сферу діяльності, а хтось знаходить себе у допомозі іншим ветеранам.
Своєю історією боротьби та повернення до цивільного життя поділився ветеран Олег Завгородній, який нині є помічником начальника Головного управління Національної поліції в Миколаївській області з питань ветеранської політики. Його професійний шлях у поліції розпочався ще у 2011 році, а у 2015 році він долучився до підрозділу особливого призначення – батальйону «Миколаїв», де служив до 2018 року. Пізніше, у 2020 році, Олег повернувся до батальйону, із яким брав участь у захисті України на початку повномасштабного вторгнення. Згодом миколаївський підрозділ об’єднався з аналогічним батальйоном із Херсона у підрозділ «Тавр». А у 2023 році, після створення Об’єднаної штурмової бригади Національної поліції України «Лють», «Тавр» увійшов до її складу як окремий батальйон.
Першим серйозним бойовим виходом, який згадує Олег, стала Курдюмівка, після чого були бої на Бахмутському напрямку, у Богданівці, Майорську та Часовому Яру. Серед спогадів були різні події, які назавжди залишаться у памʼяті. Олег згадує події лютого 2022 року в Миколаєві, коли ворожа техніка рушила до міського аеропорту:
«Тоді я був гранатометником, і коли ворожа колона техніки під’їжджала сюди в аеропорт, я на адреналіні біг на ворожий «Тигр» з одним гранатометом. Сили були нерівні, нас там булолише 10 людей, і проти «Тигрів» з танками особливо не повоюєш».
На жаль, війна забирала побратимів. Ветеран згадує болісні втрати на підступах до міста та під час виконання завдань: «26 лютого в нас вже була команда, ми виїхали в сторону Тернівки, де йшла колона техніки, по інформації, не наша. Так трапилося, що там в нас загинуло два товариші. Я живу біля цього місця, і щодня, коли проїжджаю те перехрестя, згадую побратимів, яких уже ніколи не побачу».
У 2024 році під час чергової ротації в районі Часового Яру Олег отримав важке поранення.
«Ми йшли на ротацію, і під конкретною точкою проводили зміну. Вони взяли квадрат, де ми знаходилися, і все, що тільки можна було, летіло туди. Був не тільки я поранений, там ще декілька хлопців були поранені, але в мене було найважче. Я втратив багато крові. Тяжко було самому йти», — каже він.
Евакуація тривала близько 10 годин. Через довге перебування в турнікеті ліву ногу врятувати не вдалося, лікарям довелося ампутувати її до коліна. Далі Олег проходив тривале лікування та реабілітацію в шпиталі в Дніпрі та Києві, а згодом — у центрі «Superhumans» на Львівщині.
«Два тижні я проходив на навчальному протезі. А потім ще стільки ж – на постійному протезі. Грубо кажучи, за місяць я став на протез і поїхав додому», — ділиться Олег.
Одним із випробувань після поранення стала бюрократія під час оформлення інвалідності. Система на той момент не мала чітких алгоритмів та формулювань для поліцейських зі штурмових бригад. Через це Олегу спочатку дали третю групу інвалідності замість другої. Аби виправити це, потрібно було подавати оскарження висновку комісії та чекати на перевірку в Дніпрі.
«Я, коли прийшов на комісію, тоді ще мало хто розумів, що поліцейські теж воюють, тому вони здивувалися, що я поліцейський і отримав поранення. Бо навіть зараз багато хто думає, що поліцейські не воюють. А я звільнився, в мене немає ні заробітку, ні пенсії, нічого. Тобто час іде, я був увесь цей час без коштів. Від моменту звільнення до першої пенсії минуло десь місяців 8-9 бюрократичних проблем. Багато хлопців, з якими я спілкувався, навіть до середини не доходять і кидають це. Вони кажуть: «Ми воювали і все, а нам бігати туди-сюди, принеси папірець, щоб отримати інший папірець?».
Після звільнення Олегу запропонували стати помічником начальника Головного управління Національної поліції в Миколаївській області з питань ветеранської політики. Він погодився, бо знає всі ці труднощі зсередини.
«Моє завдання – допомагати таким, як я, чиї питання стосуються різного плану. Будь-що, що стосується виплат, чи якихось довідок, чи супроводу допомогти по ВЛК. Я сам проходив це все, я знаю, як воно тяжко відбувається», — пояснює він.
Зараз в органах МВС вибудувана система соцпрацівників та помічників, які супроводжують ветеранів та їхні родини. Олег наголошує, що намагається бути на зв’язку з кожним: «Хлопцям кажу, що телефон є, звертайтеся, чим зможу, допоможу. Якщо не знаю — дізнаюся. Я не воджу їх за руку, куди треба, просто кажу поетапно, куди треба звернутися і з чим».
Окрему увагу він приділяє розвиткові ветеранського спорту, створенню інклюзивних просторів, реабілітаційних центрів та адаптації міської інфраструктури, адже ветеранам після поранень вкрай важливо відчувати себе повноцінними та активними членами суспільства. Пройшовши власний шлях болю, бюрократії та відновлення, Олег перетворивособистий виклик на силу, яка допомагає іншим захисникам долати бар’єри цивільного життя, відчувати повагу держави та залишатися незламними у своїй громаді. Для цього він також нещодавно увійшов до складу Ради ветеранів при Миколаївській обласній раді. Ветеран зазначив, що робота ради є важливою для підтримки ветеранів. Зокрема, завдяки ефективності та оперативності вирішення окремих питань.
«Якщо ми якісь питання маємо вирішити, наприклад, якщо це була моя ідея в якомусь плані, то я мав писати листи своєму керівництву, а вони вище по вертикалі, і поки ці листи дійдуть до центральних органів, проходить багато часу. У Раді це простіше тим, що якщо ми вирішили якісь питання, ми його можемо напряму на Київ відправити. Тут в цьому плюс, що це швидше можна зробити. Так само із пропозиціями. Ми їх обговорюємо та можемо напряму їх надсилати для більш оперативного опрацювання», – підкреслив він.
Перший заступник голови Миколаївської обласної ради від «Слуги Народу» Ігор Щербина, який очолює Раду ветеранів, зазначив, що до Ради важливо залучати саме ветеранів, які як ніхто знають, із якими труднощами стикаються військові після повернення з фронту.
«Такі історії показують, наскільки важливо, щоб ветерани були представлені в Раді ветеранів. Адже за кожною такою історією стоїть особистий досвід, шлях боротьби, повернення до цивільного життя та бажання змінювати його на краще не лише для себе, а й для побратимів і посестер. Саме ветерани найкраще розуміють потреби ветеранської спільноти, тому їхня участь у роботі Ради – це можливість зробити так, щоб голос кожного був почутий, а рішення відповідали реальним потребам. Важливо, щоб ветерани були не просто тими, для кого ухвалюють рішення, а тими, хто безпосередньо впливає на їхнє формування», – підкреслив він.
Джерело: Миколаївська обласна рада


