Пошук Меню
Пошук по сайту:
Закрити

Павло Сушко про боротьбу з наслідками реформи деінституціалізації, що боляче вдарила по правах найуразливіших категорій дітей

Павло Сушко про боротьбу з наслідками реформи деінституціалізації, що боляче вдарила по правах найуразливіших категорій дітей

Створення умов для закриття спеціальних шкіл та закладів соціального захисту для дітей, відсутність перевірки поводження з дітьми після їхнього повернення в біологічні родини, провал національного усиновлення, перешкоджання зарахуванню дітей з особливими освітніми потребами до перших класів. Це далеко не повний перелік порушень прав дітей. Усе це наслідок відсутності стратегічної політики у сфері захисту дітей та реформи деінституціалізації, що потребує серйозного коригування.

Як народні обранці захищають права дітей з особливими освітніми потребами? Що потрібно, аби забезпечити батькам право вибору альтернативної форми освіти для дітей з особливими освітніми потребами – розповідає голова ТСК з розслідування випадків порушень прав дитини, заступник голови фракції «Слуга Народу» Павло Сушко.

Коли і як виникла ідея створити ТСК на захист прав дітей?

Доступність освіти для дітей з особливими освітніми потребами – це питання завжди було для мене пріоритетним, і я порушував його з перших днів роботи в парламенті. Спочатку об’єднав народних депутатів у профільні органи, які відстоювали права дітей. Восени 2020 року ініціював і очолив міжфракційне депутатське об’єднання «За права дітей з особливими освітніми потребами», яке налічувало понад півсотні народних депутатів, представників різних політичних сил у парламенті.

Коли батьки побачили, що вперше за багато років на парламентському рівні стали порушуватися питання захисту прав дітей з інвалідністю, вони почали до мене масово звертатися з проханням захистити спеціальні школи від ліквідації, оскільки саме ці заклади спроможні задовольнити потреби дітей з ООП не тільки в освітніх, а й якісних розвитково-корекційних послугах. Ми почали активно вивчати ситуацію в різних регіонах і зафіксували, що ці порушення носять масовий характер.

Згодом я створив і очолив Тимчасову слідчу комісію Верховної Ради України з питань розслідування випадків та причин порушення прав дітей, до якої увійшли депутати різних політичних сил. Вона запрацювала 18 лютого 2021 року. Наразі це єдиний орган, що вивчає, розслідує, виявляє та реагує на випадки недотримання прав дітей. За шість місяців роботи слідча комісія провела 14 засідань, чотири з них – виїзні. У складі ТСК проінспектували Івано-Франківщину, Рівненщину, Волинь та Житомирщину. Провели засідання на місцях в обласних державних адміністраціях, де з місцевою владою розбирали проблемні питання та шукали шляхи їхнього вирішення для забезпечення інтересів дітей. Зробили те, що за роки проведення реформи не зробили міністерські чиновники.

Що саме побачили члени ТСК у регіонах?

Знаєте, що нас найбільше вразило? Цинічність підходу до реформування закладів для дітей. Коли керівництво області ухвалює рішення про ліквідацію щойно відреформованого закладу нового зразка. Це ми бачили на Прикарпатті на прикладі «Теплого дому», а позалишали заклади в набагато гіршому стані.

Або як на Закарпатті, де одночасно ліквідували всі спеціальні школи для дітей з інтелектуальними порушеннями. А от де та як навчатимуться діти, місцевих чиновників не цікавить. Таке враження, що ліквідація закладів освіти має взагалі некерований характер. У деяких регіонах реформа відбувається взагалі у варварський спосіб, коли дітей повертають до сімей з інтернатних закладів лише задля покращення статистики, без попереднього вивчення умов для цього.

Взагалі багато кричущих випадків. До прикладу, дитина 4 роки навчалася та фактично жила в школі-інтернаті. Потім її вирішили відправити до біологічної матері, яка жодного разу доньку у закладі не відвідала, не телефонувала, не забирала на вихідні, взагалі не виходила на зв’язок із представниками закладу. Що сталося в результаті? Через 4 дні дитину повернуто, бо була загроза для її життя та здоров’я.

Деякі діти через закриття закладів лише на папері повертаються до батьків, а фактично переводяться до закладів для дітей інших областей.

Ще обурило, коли в Житомирській області не влаштовували у будинки дитини новонароджених дітей, від яких відмовилися батьки і вони місяцями жили в лікарнях, де чекали, поки вирішиться їхня доля.

Чому ситуація з правами дітей в Україні погіршилась?

На жаль, за останні шість років ефективність державної політики щодо соціального захисту дітей зведена до нуля. Ніхто взагалі, починаючи з 2014 року, не проводив роботу в цьому напрямі стратегічно і системно.

Тобто в нас наразі немає чітко визначеного центрального органу виконавчої влади, який відповідав би за дітей загалом?

Ці повноваження розділені між різними відомствами: частина у Міністерстві охорони здоров’я України, сегмент у Міністерстві соціальної політики України (переважно), інші складові у Міністерстві освіти й науки України, сегмент у Міністерстві молоді та спорту України. Але фактично в країні зараз не існує жодного інституту моніторингу неблагополучних сімей та з попередження насильства щодо них. У країні повністю зруйнована система захисту дітей, як жахливо би це не звучало.

Окрім того, у більшості громад немає навіть спроможних служб у справах дітей та фахівців із соціальної роботи. Там, де ці служби таки створені, працівники тільки ознайомлюються зі своїми обов`язками. І поки вони вивчають нормативні акти та слухають тренінги, страждають та гинуть діти. У нас же фактично немає кому виявляти дітей, які перебувають в умовах небезпеки.

Ще одна проблема – провалено національне усиновлення, таких низьких показників не було за останні 10 років. Очевидно, що вони погіршуватимуться, і причина цьому точно не пандемія.

Хто ж у цьому винен?

У 2017 році в Україні розпочалась реформа деінституціалізації. Серед ухвалених тоді підзаконних актів – Національна стратегія реформування системи інституційного догляду та виховання дітей на 2017-2026 роки. Перед тим як її ухвалити, ніхто не провів, на мою думку, належного аналізу причин, чому діти потрапляють до інтернатних закладів. Урівняли і дитячі будинки, і будинки дитини, і спеціальні школи, тож цей документ поставив під загрозу знищення системи спеціальної освіти в Україні. Почали масово ліквідовуватися саме спеціальні освітні заклади, батьків почали залякувати, погрожуючи позбавленням батьківських прав, якщо ті не переведуть своїх дітей на інклюзивну форму навчання. Це при тому, що інклюзія в школах у нас досі не працює на належному рівні. Постало питання повного закриття до 2026 року всіх спеціальних шкіл та навчально-реабілітаційних центрів, які мають пансіон.

Я цілком підтримую необхідність створення інклюзивного середовища, але категорично не згоден, що це повинно відбуватися шляхом знищення цілої системи спеціальної освіти. У батьків має бути право самостійно обирати форму освіти для своєї дитини з особливими освітніми потребами: чи то інклюзивний клас, спеціальна школа або домашнє навчання, а от завдання держави – забезпечити це.

Коли в окремих випадках інклюзія зводиться просто до відвідування дитиною масової школи, де більшу частину часу вона навчається окремо від класу, а в школі відсутні необхідні фахівці, реабілітаційні послуги та корекційно-розвиткові заняття, це взагалі неприпустимо. Бо вже були випадки, коли діти з особливими освітніми потребами піддаються булінгу з боку інших дітей та, що найгірше, – з боку дорослих, вчителів. І важливо враховувати, що деяким дітям внаслідок індивідуальних особливостей інклюзивна освіта не підходить взагалі. Тільки батьки повинні вирішувати, що для їхньої дитини краще.

Наскільки сьогодні доступна інклюзивна освіта?

В Україні останні роки фіксується збільшення кількості дітей з ООП, які обирають інклюзивну форму навчання. І це, безумовно, є позитивною тенденцією. Але є певні зауваження щодо якості цієї освіти, оскільки інклюзія – це не просто відвідання дитиною масової школи, а її залученість до навчального процесу. В той же час я категорично проти протиставлення інклюзії та спеціальної освіти, як це відбувалося останні роки, коли чиновники пропонували знищити спеціальні школи заради розвитку інклюзії. Створювали перешкоди для отримання дітьми з ООП освіти у спеціальних закладах.

Так, спеціальні школи є не в кожному регіоні, і це те, з чим ми маємо працювати. Буває, що дитина з особливими освітніми потребами їде з дому до спеціальної школи в інше місто. Їде з єдиною метою – отримати освіту і впевненість у своєму майбутньому як самостійної особистості. Саме тому я виступаю проти створення чиновниками додаткових перепон для отримання дітьми освіти.

З іншого боку, держава має щось робити, аби діти не потрапляли в інтернатні заклади через бідність батьків або неспроможність займатися вихованням дитини. Для цього у кожній територіальній громаді повинні бути створені соціальні послуги для дітей та надаватися допомога малозабезпеченим сім’ям.

Саме для цього Світовий банк виділив Україні позику в 750 млн доларів США, яка мала стати фінансовим підґрунтям та основою для проведення заходів в межах реформи деінституціалізації. Але по факту кошти витрачаються на проведення нескінченних моніторингів та тренінгів, оплату консультантів, роботу яких фактично не видно. На реформу дитячих будинків, будинків дитини та загальноосвітніх шкіл для дітей-сиріт, які і повинні бути основними об’єктами реформи деінституціалізації, коштів вже немає, і, як наслідок, страждають діти. Вони сплять у кімнатах з подертими матрацами та білизною, де на стінах трапляється пліснява і які потребують ремонту.

Що вже вдалось змінити ТСК під час попередньої сесії парламенту?

Нам вдалося внести зміни до Національної стратегії реформування системи інституційного догляду та виховання дітей на 2017 – 2026 роки. Серед головних змін – спеціальні та спеціалізовані школи та ліцеї більше не в переліку закладів, що мають припинити свою діяльність до 2026 року за критерієм проживання в них понад 15 вихованців. Також виключили відсотки скорочення закладів, що дозволяє реалізовувати стратегію продумано, а не в гонитві за показниками.

Важлива перемога –ми домоглися скасування ганебної Постанови КМУ №586. Вона перешкоджала дітям з особливими освітніми потребами у вільному доступі до навчання у спеціальних школах.

Також на законодавчому рівні захистили спеціальні школи від бездумної ліквідації та відтермінували на рік реорганізацію і ліквідацію санаторних шкіл-інтернатів. Тепер трансформація відбуватиметься поступово.

Що потрібно робити далі? Які плани у ТСК?

Далі ТСК зосередиться на підвищенні статусу спеціальної освіти, виявленні проблем у впровадженні інклюзії та напрацюванні шляхів їхнього вирішення.

Розкажіть про ідею створення нового державного органу із захисту прав дітей? Чи дійсно це може врятувати ситуацію?

Якщо ми дійсно хочемо захистити права дітей та належно реагувати на жахливі випадки з порушенням прав дітей, потрібно створити орган, що займатиметься виключно питаннями захисту прав дітей в усіх сферах – Державну службу України у справах дітей. Ми маємо налагодити дієву систему моніторингу неблагополучних сімей, надання реальної допомоги сім’ям в складних життєвих обставинах, забезпечення оперативного ухвалення рішень в інтересах дитини, підтримку сімейних форм виховання, розвиток соціальних послуг для дітей. Все, аби діти у нашій країні відчули нарешті себе захищеними.

Поділитись:

  • Facebook
  • Twitter
  • Telegram
  • WhatsApp
  • Viber
guest
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі

СТАНЬТЕ ЧАСТИНОЮ ПОЛІТИЧНОЇ ПАРТІЇ «СЛУГА НАРОДУ»!

Приєднатися
Політика конфіденційності даних
підписників газети «Слуга Народу»
Прийняти
Privacy Policy